Перша незалежна газета Чернігівщини «Громада» побачила  світ у 1989 р. ЇЇ вирішила видавати щойно створена чернігівська регіональна організація Народного руху України за перебудову. Рухівці обрали редактором газети журналіста Віталія Москаленка, який саме поплатився посадою в «Деснянській правді» за інтерв’ю з тодішнім опозиціонером Борисом Єльциним.

В. Москаленко не зміг знайти друкарню, яка б ризикнула надрукувати «Громаду», ні у Чернігові, ні у Києві. Йому порадили зробити це у Вільнюсі. Редактор зв’язався штабом «Саюдіса», а там його направили в Інститут фізики до доцента Пятраса Вайтекунаса — «він займається неформальною пресою». З ним і домовилися про видання першого номера. Наклад — 1000 примірників. Потрібно було 600 рублів заплатити друкарні. А ще були необхідні гроші на проїзд, харчування.


— Ледве нашкребли 500 рублів, — розповів В. Москаленко. Решту доклав своїми і поїхав з макетом до Вільнюса. П’ятрас розвів руками, мовляв, невелика інститутська друкарня завантажена замовленнями під зав’язку. «Залишайте макет і телефонуйте». Я знав, розумів, що газета — це дуже важливе в діяльності політичної організації, а тому влада докладе всіх зусиль, щоб не допустити її появу. У мене не було сумніву, що в місцевій організації НРУ були стукачі. А це значить, що десь можуть перехопити в дорозі. Вирішили, що за газетою поїде нишком Валерій Сарана, а я буду активно «світитися» в місті.  Згодом з’являється підліток з половиною накладу (500 прим.) газети. Потім Сарана розповів, що рейсовий автобус зупинило за Ріпками ДАІ, і його висадили люди в цивільному. Газету забрали. Але Валерій схитрував. Тираж розділив на дві частини. Одну, яку віз, у нього реквізували кадебісти, друга — перебувала в камері схову. За нею і їздив хлопчина. Як би то не було, перший номер газети «Громада» таки доїхав до Чернігова.
Невдовзі редактор підготував другий номер «Громади».


— По газету поїхали до Вільнюса я і Віталій Ростальний, — згадує ветеран журналістики. — За нами був хвіст — 3—4 агенти. Маскувалися вони невміло — ми їх вирахували. У Вільнюс потяг прибував о 2 ночі. До ранку дрімали на лавах вокзалу. За надрукованим накладом повернулися опівдні. Литовські колеги розводять руками: «хтось» вночі вкрав газету зі складу (це був приватний гараж). Зрозуміло, чому за нами був такий пухнастий хвіст. За третім випуском «Громади» відправився пенсіонер Віктор Іванович Перепеча, колишній військовий, сивий як лунь, але міцний внутрішньою силою. Пам’ятаю — дзвінок у двері. На годиннику близько 4 години ранку. Відкриваю. На порозі увесь у пакунках мій сивоголовий перевізник: «Ледве добрався. Їхав попутками. Потягом не ризикнув»... 


Незважаючи на проблеми з доставкою, зрештою газета «розкрутилася» (була організована мережа розповсюдження), стала рентабельною і навіть годувала свого редактора-видавця. «Громада» на Придесенні зробила помітний внесок у поширення свободи слова, ідей демократії, боротьбу патріотичних сил за незалежність України.

Чернігів.

 


На знімку: один із номерів «Громади».


Фото надано В. Москаленком.