Школа № 6 Слов’янська більше за решту навчальних закладів постраждала внаслідок окупації міста російсько-терористичними формуваннями. Розташована за два кілометри від гори Карачун, шкільна будівля у ході бойових дій весни — початку літа 2014 року неодноразово потрапляла під перехресний артилерійський і мінометний вогонь. І хто знає, чи зберігся б навчальний заклад на мапі міста, якби Слов’янськ не визволили Збройні Сили України...
Портрети Шевченка стали мішенями для терористів
— Навесні, понад рік тому, терористи навмисне встановили свої гармати неподалік від шкільної території, — розповідає директор навчального закладу Наталя Дубровська. — Я неодноразово виходила до позицій бойовиків і вимагала, щоб ті забиралися, але марно — вони тільки погрожували у відповідь.
Як результат — до липня будівлю було чи не повністю зрешечено снарядами й кулями. Вибиті вибухами всі 148 вікон, виставлені двері, зруйнована в багатьох місцях шиферна покрівля. Втім, навіть в умовах постійної стрілянини сторожі й технічки ні на хвилину не припиняли охороняти школу від мародерів і, ризикуючи життям, виходили на цілодобові чергування. Дітей педагоги завбачливо відправили по домівках. Коли ж обстріли нарешті припинилися, працівники всім колективом вийшли на прибирання своєї території й зібрали ціле відро осколків від снарядів і мін.
Дуже постраждала в Слов’янську за час окупації й інша, 16-та, школа. Терористи просто вигнали педагогів і дітей, а класи й інші приміщення відвели під казарми. Портрети Тараса Шевченка, що залишилися в кабінетах, використовували як мішені для метання ножів.
«Це не просто допомога, а добро й душевне світло»
Друге життя в поранені війною стіни школи № 6 вдихнув приїзд у серпні 2014 року тодішнього міністра інфраструктури, нині народного депутата України Максима Бурбака. Разом із ним у Слов’янськ прибув генерал-лейтенант Микола Мальков — голова адміністрації Держспецтрансслужби, у структуру якої входять і залізничні війська. Відвідавши школи № 6, 16 і 10, учасники робочої групи прийняли рішення — допомогти відновити навчальні заклади. Незабаром сюди прибули 160 солдатів на чолі з полковником Геннадієм Руденком. Військові будівельники трудилися швидкими темпами, не знаючи втоми: адже до початку навчального року залишалися лічені дні. У найкоротший термін були засклені всі вікна, встановлені двері, заново перекрито покрівлю. А ще будівлю добре утеплили.
У жовтні 2014-го школа відзначила своє 105-ліття. На урочистості з нагоди цієї дати знову приїхав генерал Мальков. Цього разу він привіз із собою військовий духовий оркестр. Мешканці всіх навколишніх мікрорайонів приходили подивитися на військових.
Генерал приїхав з конкретною пропозицією до місцевих педагогів: разом виховувати слов’янських дітей у дусі патріотизму, долучати їх до джерел української історії, державності, культури.
«Після цього в нас почалася дружба», — каже Дубровська. Протягом навчального року, практично на всіх канікулах, діти зі Слов’янська виїжджали за запрошенням військових у Новомосковськ, Чернігів, Львів. Неодноразово бували в Києві. У ході цих поїздок відвідували стародавні храми, інші визначні пам’ятки, знайомилися з побутом військовослужбовців у військових частинах.
Але коли надійшло запрошення відвідати Львів — батьки спочатку боялися відпускати дітей. «Ой, куди ви везете, — говорив дехто, — там бандерівці, там нас ненавидять...» А нас так привітно зустрічали, влаштовували юним жителям Донбасу такий теплий прийом, що їхати назад просто не хотілося!
Діти заходили в храми на території військової частини, молилися за здоров’я рідних, за процвітання школи. Владика Олександр, настоятель храму на території однієї з київських частин, надав допомогу школі двічі. 31 тисячу гривень пожертвував на відновлення закладу, ще стільки само — на поповнення шкільної навчальної бази.
Особлива гордість слов’янської школи № 6 — музей етнографії й історії. З 1929 року навчальний заклад носить ім’я Тараса Шевченка, і сьогодні портрети Кобзаря вивішені на почесному місці в кожному шкільному кабінеті, у кожній залі.
У музейній експозиції бачу ціле зібрання білосніжних рушників. Їх вишивали самі діти на уроках трудового навчання. Історичні розділи розповідають про шлях України — від найдавніших часів до наших днів. Тепер тут з’явився й зовсім новий стенд — про те, як усією Україною відновлювали школу на Донеччині, у Слов’янську. Поруч, на чільному місці, — подарунок владики Олександра, копія Пересопницького Євангелія. Неподалік, як у справжній українській хаті, — колиска, привезена з Конотопа, символ чистоти. Ще один подарунок школі був переданий зі Львова — портрет Шевченка ручної роботи.
Незадовго до Дня незалежності України група школярів зі Слов’янська знову вирушила за запрошенням своїх шефів у Новомосковськ. Ну а військові готувалися тут, у школі, порадувати колектив учнів і педагогів подарунком до початку навчального року — повністю оновленим спортзалом. Також нинішнього літа військові надали закладу 450 кілограмів фарби.
«Ви знаєте, це не просто матеріальна допомога, — каже Наталя Дубровська. — Це добро й душевне світло, які справді допомагають відігріти й дитячі душі, зранені війною, і батьківські. Тепер кожен з нас переконався, наскільки Україна єдина...»
Слов’янськ
Донецької області.
P. S.
Протягом 2014—2015 років в районах Донецької області, нині підконтрольних українській владі, було пошкоджено 98 закладів освіти (47 шкіл, 35 дитячих садків, 6 позашкільних навчальних закладів, 10 ПТУ). Повністю відновлено 29. На окремих об’єктах роботи тривають. У 45 закладах розпочати повноцінні відновлювальні роботи неможливо через продовження бойових дій. За повідомленням департаменту освіти і науки Донецької обласної ВЦА, повністю зруйновані школи в селах Широкіне й Піски, через постійні обстріли вчасно не розпочнеться навчальний рік у деяких закладах міст Красногорівка, Мар’їнка, Авдіївка, а також Волноваського, Ясинуватського районів. Визначено заклади з найбільш безпечною дислокацією, в яких буде організовано навчально-виховний процес, а також ті, де запровадять дистанційне та екстернатне навчання.
