Коли до Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького від управління культури надійшов наказ про термінові гастролі у зоні АТО, театром прокотилось занепокоєння. Доки адміністрація вирішувала організаційні питання, колектив хвилювався: «А як там? Хто нас чекає? І взагалі, чи є сенс?» Крім того, до останнього не знали, в які саме міста їдемо, де будемо жити і де показуватимемо вистави.
Гастролі припали на Бахмут (раніше — Артемівськ), Краматорськ та Костянтинівку. Коли ми вже повернулись до мирного дому, зрозуміли остаточно: ті гастролі були необхідні нам, а не лише публіці. Сумніви почали розвіюватись уже на першому показі «Кайдашевої сім’ї» у Бахмуті. Мимоволі підслухала розмову в залі. На виставу бабуся привела свою онучку і, як годиться в культурній родині, розповідала, що таке театр і в чому його цінність. Вразили її слова: «Ты такого не видела никогда. Я тоже, только в Донецке однажды. Это такая честь — быть на таком спектакле!» Коли ж глядачі після вистави аплодували стоячи й намагались (українською!) висловити своє задоволення, ми справді відчули свою необхідність там.
Така сама реакція була і при наступних двох показах. А після вистав обов’язково знаходилися ті, хто підходив до гримерок, — щоб обійняти артистів, подякувати їм, сфотографуватися з ними.
Вдало підібрав колектив матеріал для гастролей. Везли «Кайдашеву сім’ю» та «Республіку на колесах». Перша — про розлом в одній родині, друга про те, що зараз відбувається в країні. Не дивно, що дія на сцені повністю відповідала почуттям глядачів. Після перегляду «Республіки на колесах» за твором Я. Мамонтова нам сказали, що саме таке переживали мешканці Краматорська під час окупації: «Це настільки актуально, аж дух захоплює!»
Та фінальну оцінку гастролям, напевно, дали солдати, які у День захисника України 14 жовтня прийшли на виставу «Кайдашева сім’я» у Костянтинівці. Коли вони зайшли до зали, атмосфера стала напруженою. Бо на обличчях бійців не читалось жодної емоції. Так само спокійно вони тримались протягом усієї дії. По завершенні стримано стоячи аплодували. І лише коли ми підходили до них, вони дякували за те, що їм «привезли інше життя», а на їхніх обличчях з’являлись щирі усмішки.
Хмельницький.
