У травні 2014 року викладачі і студенти Донецького національного університету економіки і торгівлі почувалися розгублено: облдержадміністрацію захопили сепаратисти, вулицями міста розгулювали озброєні «деенерівці»... На початку липня, коли у виші тривав захист дипломних робіт, у місто зайшли танки. Коли одна з колон зупинилася просто під вікнами навчального корпусу, у коридорах почалася паніка...

 


Виконувач обов’язків ректора університету Оксана Чернега (на знімку), на той момент — завідувач кафедри міжнародної економіки, розповідає: «Трохи оговтавшись, вирішили відкласти норми захисту (5-7 робіт на день) до кращих часів і працювати в авральному режимі. Зранку приходять студенти — для них організовують захист, після обіду з містечок і сіл області приїжджають інші — комісія знову готова до праці. Потім викладачі пішли у відпустку і майже всі роз’їхались до інших міст —Львова, Києва, Черкас. Сподівалися, що до початку нового навчального року цей жах закінчиться...


У серпні був Іловайськ, стрімке збільшення кількості російських військових, які вже й не маскувалися під «ополченців». 14 вересня «міністр освіти» так званої ДНР прийшов «мирно поговорити» з колективом університету в супроводі автоматників. Його мирно зустріли проректор із виховної роботи, головний бухгалтер і представники профспілок. Керівництво вишу підписало домовленість, що ДонНУЕТ переходить у підпорядкування «міністерства освіти «ДНР», та оголосило про перехід на російські стандарти...


— Ми не сумнівалися жодної хвилини, що таке «майбутнє» — не для нас, — продовжує розповідь Оксана Чернега. — Наша кафедра міжнародної економіки завжди була однією з найсучасніших — ми возили студентів за кордон — у Німеччину, Італію, відвідували інноваційні підприємства, знайомилися з виробниками. Інтеграція у Європу давно стала для нас життєвою потребою. Який митний союз, який «совок»?! Наша кафедра вирішила: боротимемося.


Звісно, було страшно. У місті заарештовували проукраїнських активістів, у підвалах служби безпеки «ДНР» зникали люди. Саме в цей час ініціативна група університету (перші дванадцять відчайдухів) пише звернення до міністра освіти і науки України Сергія Квіта з проханням допомогти евакуювати університет на територію, яку контролює Україна. Коли студенти дізналися про групу спротиву, то зрозуміли: викладачі не підвели, історія вишу не закінчилася. Далі діяли вже всі разом.


Почали думати — куди їхати. Університет мав технікуми у Краматорську і Маріуполі, а також навчально-консультаційний центр у Кривому Розі. У Маріуполі у вересні було дуже неспокійно, жителі копали шанці на підступах до міста... Вирішили перебиратися до Кривого Рогу.


— 17 жовтня 2014 року я і директор Інституту економіки ДонНУЕТ Лариса Фролова приїхали до Києва, пішли у Міністерство освіти і науки, — продовжує розповідь Оксана Чернега. — Було ухвалено рішення: перенести діяльність університету у місто Кривий Ріг. Керівництво МОН говорило чесно: буде дуже складно. Адже ніхто не мав досвіду евакуації університетів. Довелося дуже швидко шукати вирішення оперативних проблем, часто — нестандартні.


«Тікай з «ДНР» якнайшвидше»


Після 17 жовтня до Кривого Рогу почали приїжджати викладачі з родинами. Дванадцять кімнаток консультаційного центру одразу ж перетворилися на «рукавичку». Допомогу запропонували навчальні заклади міста — Криворізький національний університет, технікуми й училища.


У консультаційному центрі працював справжній інформаційний штаб: викладачі й студенти телефонували друзям і знайомим, повідомляли про переїзд, запрошували на навчання. — Заспокоювали, обнадіювали, знову заспокоювали, — додає Оксана Чернега. — Можна було почути, наприклад, таке: «Сашку, ти ж талановитий студент, патріот, тікай з «ДНР» якнайшвидше!»


Заяви приймали електронною поштою, пояснювали, що поки працюють дистанційно, але з січня очну форму відновлять. У листопаді вже надсилали перші завдання студентам. Поступово перевели другий, третій, четвертий курси. А от перший вступав уже до вишу «ДНР», витягнути з окупованої території вдалося небагатьох. Так працювали у листопаді й грудні. Грошей не було, речей також. На десяти стареньких комп’ютерах намагалися налагодити бухгалтерський облік (першу зарплату виплатили лише у січні), підшукували більше приміщення.


— МОН допомогло орендували корпус на вулиці Островського, 16, — продовжує Оксана Богданівна. — Усі питання, які були в компетенції Міністерства освіти і науки, вирішувалися миттєво. А от Постанова КМУ від 1 березня 2014 року № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» дуже заважала. Та й бюрократичні перешкоди теж. Наприклад, треба було вийти з казначейської мережі Донецької області й увійти до Дніпропетровської, раз по раз виїжджати в різні інстанції в різних містах. Їду, бувало, уночі в потягу і не вірю — невже це все відбувається зі мною...


У перші ж дні до університету прийшли волонтери «Жіночої сотні» Кривого Рогу. — Зайшли, подивилися, що люди з валізками у коридорі, а в моїй кімнатці працюють півтора десятка осіб, і жахнулися, — згадує Оксана Чернега. — Одразу зорієнтувалися і розібрали по домівках тих, кому не знайшли місця в гуртожитку. І, доки ситуація не стабілізувалася, допомагали продуктами.


Волонтери привели представників Усесвітнього комітету ООН з підтримки біженців. Переповнені коридори й аудиторії навчального центру справили на представників ООН сильне враження. Вже за кілька днів студенти отримали зимові куртки та спальники. (Нині, коли життя в університеті налагоджується, ці спальники зберігаються на кафедрі туризму, як нагадування про екстрим перших днів евакуації. — Авт.)


Потім до університету завітали представники американського фонду розвитку USAІD. Підписали контракт про співпрацю — і за тиждень у двері вишу вже вносили 54 комп’ютери, відеокамери, принтери, обладнання для лабораторії технології харчування.


— Це був перелом, — пригадує Оксана Чернега. — Ми зрозуміли, що все вдасться. Нині комітет підтримки біженців надає нам допомогу — 300 тисяч гривень — на придбання меблів. Бо в деяких наших аудиторіях — лише стіни. Уже уявляємо, який сучасний і красивий вигляд матиме університет, коли ми встановимо нові парти, стільці, шафи.


... На другому, третьому і навіть четвертому диханні працювали ще кілька місяців. У січні було складно — повідомили, що студенти приїдуть на сесію і тут залишаться. Але батьки боялися відпускати дітей через лінію розмежування самих, тому приїжджали цілими родинами. — Виходиш у коридор, а там стоять тато, мама і студент, — посміхається Оксана Богданівна. — І хоча б на декілька днів треба всіх поселити, нагодувати.

Виручали, як завжди, волонтери. Ми впевнилися, що у важкі моменти українці завжди допомагають один одному.


Без науки — ніяк


У лютому в університеті відновили очну форму навчання. І одразу ж почали думати про майбутній набір. Створили маленькі групи, поділили територію на сектори і почали об’їжджати півтори сотні шкіл міста і навколишні села.


— За місяць-два об’їхали всіх, — каже Оксана Чернега. — Часто зверталися до студентів: мовляв, можеш про університет розповісти? Ось адреси, їдь і розповідай. Ніхто не відмовив.


І майже одразу після переїзду почали думати про відновлення наукових досліджень. Розуміли: без науки майбутнього в університету немає. Спочатку відновили співробітництво у проекті TEMPUS. У квітні четверо аспірантів ДонНУЕТ та їхні керівники стажувалися в університетах Португалії, Швеції, Великої Британії, Польщі.


— Вони запропонували свої проекти створення бізнес-інкубаторів і отримали призові місця на конкурсі, — продовжує Оксана Чернега. — Ми зрозуміли, що це цікаво, і так можна заробляти кошти. Нині організовуємо курси з підприємництва. До речі, для їх проведення ми виграли грант одного з німецьких фондів. Заняття відбуваються у вихідні, на них ходять і наші студенти, і викладачі.


В університеті швидко зрозуміли, що гранти — чудова можливість проводити наукові дослідження. Тому і викладачі, і студенти уважно стежать за всіма науковими конкурсами. Нещодавно, до речі, здобули ще один грант — на створення Школи кулінарної майстерності. Школу влаштували на базі культурно-громадського центру SHЕLTER+ у рамках спільного з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GІZ) проекту для внутрішньо переміщених осіб. Вихідними викладачі вишу навчатимуть студентів-переселенців готувати смачну їжу, сервірувати стіл тощо. Також тривають переговори щодо постачання лабораторного обладнання з Польщі.


Група підтримки — випускники


Під час евакуації виш теж пройшов свої «університети». Тут зрозуміли іще одну важливу річ: найкраща група підтримки — випускники. Вони допомагали і під час переїзду, і нині. Один із них, наприклад, облаштовує внутрішній дворик, встановлює тренажери. Інший — директор молокозаводу — організовує виробничу практику.


— Я б хотіла назвати прізвища усіх, хто нам допомагає, — каже ректор. — Але не вистачить газетної шпальти — їх дуже багато. До речі, вдячна й університетам країни за книжки, вони допомогли нам заново сформувати бібліотеку. У керівника вишу є мета: створити сучасний, інноваційний університет з нуля. Це — цілком можливо, адже до Кривого Рогу переїхали найактивніші викладачі. — Переїхала вся молодь ДонНУЕТ, — продовжує Оксана Чернега. — А молодь не боїться братися за найскладніші завдання. Відбувається своєрідний вибух у свідомості — здавалося б, у тебе забрали все — майно, роботу, середовище. А натомість... з’являється ще краще! І виявляється, що немає нічого неможливого.

Фото надане автором.