Проект під назвою, винесеною в заголовок, реалізується ініціативною групою переселенців, громадською організацією «Спільна дія», управлінням освіти Кіровоградської міської ради та обласною бібліотекою для дітей імені Т. Г. Шевченка на Кіровоградщині. Фінансується акція Stabіlіzatіon Support Servіces та «КримSOS»  за підтримки Фонду стабілізації конфлікту та безпеки британського уряду.

«Приділяйте їм час і увагу. Допоможіть їм займатися звичними справами. Поясніть їм, що сталося і що відбувається зараз. Дозвольте їм сумувати, не чекайте, що вони виявляться сильнішими. Вислухайте їхні міркування і страхи без засуджень і оцінок. Чітко визначте правила поведінки і поясніть, чого чекаєте від них. Запитайте, чого вони побоюються, підтримайте їх, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим», — саме такі поради звучать під час тренінгів для батьків-переселенців та психологів зі шкіл, у яких навчаються діти з родин внутрішньо переміщених осіб, в рамках проекту. Адже досвід показує, що дітей-переселенців не треба жаліти, бо жалість пригноблює. Можна співчувати, поділяти почуття, але не жаліти. А ще можна й потрібно допомагати.
У хаосі воєнних дій, кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не завжди уважно стежать за тим, чим зайняті діти, що вони бачать чи чують. Але ж вони теж можуть бути корисними оточуючим. Тож варто не лише заохочувати їхнє прагнення, а й надавати таку можливість. Якщо ви знайдете безпечні способи залучити їх до надання допомоги, це дозволить дітям більшою мірою відчути контроль над ситуацією. Такої думки дійшли й члени ініціативної групи переселенців зі сходу — співорганізатори проекту. Зокрема — Олена Ткаченко з Донеччини.
«У липні 2014 року ми переїхали з родиною з Донецька в село Білозерне Кіровоградської області. Думали, що тимчасово, на літо, а вийшло, як і для сотень тисяч моїх земляків, що надовго. А може — назавжди, — розповідає активіст ініціативної групи Олена Ткаченко. — Сподівалися, що після виборів Президента війна на сході країни припиниться, і ми повернемося до себе додому — у Донецьк, але не судилося. У себе вдома ми перші вороги для «ДНР». У Донецьку я й моя родина були активними учасниками «Комітету патріотичних сил Донбасу». Ця організація поєднувала безліч проукраїнських ініціативних груп, організацій у місті й області. Ми випускали найтиражнішу газету в регіоні «Говорит Донбасс», створили один із перших волонтерських центрів допомоги українській армії, організовували багатотисячні мітинги. Усе це було можливо, поки в руках сепаратистів не з’явилася зброя. Тоді ми й покинули Донецьк. А коли вирішила повернутися в листопаді 2014 року, у день виборів так званого президента «ДНР», мене затримали на одному з блокпостів і відправили в камеру батальйону «Схід». Два тижні я провела в полоні. Мене дивом витягли — величезне спасибі друзям і знайомим...
Коли наша родина зрозуміла, що на схід ми більше не повернемося, вирішили переїхати в Кіровоград. Потрібно було знайти квартиру, влаштувати дочку в школу, допомогти мамі оформити пенсію. Мені було не до дитини, а тим більше — не до її переживань. І тоді я зрозуміла, що з дітьми, які приїхали зі сходу, треба працювати по-особливому, їм потрібна підтримка. У сільській школі, де вчилася моя дочка, спочатку жартома називали її сепаратисткою, бо ми приїхали з Донбасу. Там вчилися діти, батьки яких воюють на сході, протистоять російській агресії. Але завдяки допомозі людей, котрі нас оточували, у нас залишилися дуже гарні спогади про цю сторінку життя.
Ця війна показала, що немає чужого горя й чужих дітей. Після пережитого в мене виникла ідея проекту допомоги дітям, які виїхали зі сходу нашої країни. Спасибі Кіровоградській громадській організацій «Спільна дія» за підтримку цієї ініціативи».
«Наша кіровоградська громада прийняла 3734 переселенців зі сходу, серед них — 200 дітей шкільного віку. Зрозуміло, що ці родини отримали серйозні психологічні травми. Й найперші, від кого чекають допомоги батьки та діти, — це вчителі та психологи. Тому ми вирішили підтримати проект, який би допоміг дітям адаптуватися до нового життя. А також допомогти батькам, які за пошуком роботи, житла не мають змоги приділити своїм дітям достатньої уваги», — зазначає голова громадської організації «Спільна дія» Ірина Малик.
Діти не завжди здатні повністю зрозуміти, охопити розумом, пояснити для себе те, що відбувається навколо них, і потребують особливої підтримки дорослих. Зазвичай вони значно краще можуть упоратися з ситуацією, коли поруч сильні, спокійні дорослі. Дорослі, які здатні не лише на зло, а й на добро, на допомогу й підтримку.
Організація в рамках проекту тренінгів для дорослих психологів 20 шкіл Кіровограда, в яких навчаються діти з родин внутрішньо переміщених осіб, стала першим кроком у напрямку надання допомоги знедоленим дітям. Дуже хочеться вірити, що не останнім. Адже діти завжди малюють мир, поки ми, дорослі, не приносимо у їхній світ війну...

Кіровоград.

Пам’ятка! 

У дітей є власні ресурси для подолання труднощів. Дізнайтеся у них, як вони долають проблеми, підтримуйте використання позитивних стратегій і допомагайте їм уникнути негативних.

Поради тим, хто поряд 

Приділяйте дітям більше часу та уваги.
Постійно нагадуйте їм, що вони в безпеці.
Поясніть: вони не винні у подіях, що сталися.
Намагайтеся не розлучати дітей із тими, хто піклується про них: з братами, сестрами тощо.
По можливості виконуйте звичні процедури і дотримуйтеся режиму.
Простими словами відповідайте на запитання про те, що сталося, без страшних подробиць.
Допоможіть у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо.
Дозвольте дітям триматися поруч із дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих.
Будьте терплячими з дітьми, які повертаються до поведінки, притаманної більш молодшому віку, наприклад, смокчуть палець.
По можливості створіть умови для ігор і відпочинку.

ДОВІДКОВО

Громадська ініціатива «КримSOS» впроваджує різноманітні програми для допомоги внутрішнім переселенцям, має усталену співпрацю з Міністерством соціальної політики України та іншими органами державної влади і працює в тісній взаємодії з міжнародними організаціями. Проект Фонду стабілізації конфлікту та безпеки Великої Британії під назвою «Посилення участі громадянського суспільства у роботі Міністерства соціальної політики України та процесі національного примирення» спільно впроваджується «КримSOS» із Stabіlіzatіon Support Servіces, які здійснюють нагляд за вибором ініціатив для внутрішніх переселенців та діяльністю груп внутрішніх переселенців, які потребують підтримки.

Пряма мова

«Переконана, що програма, яку презентують «Спільна дія» та психологи з Донбасу, стане корисною для кожного її учасника. Сподіваюсь, що з набутими під час тренінгу знаннями вони зможуть забезпечити сприятливі умови для адаптації діток-переселенців до умов життя у новій громаді».

Радник міністра соціальної політики з питань внутрішніх переселенців Світлана Томашевська.

Думка ФАХІВЦЯ

Адаптація до нових умов проживання та навчання у дітей-переселенців відбувається по-різному. Ті, котрі виїхали з місць бойових дій раніше, адаптуються легше, а в тих дітей, які побачили жахіття війни, адаптація відбувається складніше. Дитина відчуває небезпеку там, де її нема, вона реагує нападом, агресією або ж страхом/втечею на відносно нейтральні події. Очікування ж нападу, небезпеки веде до тотальної недовіри, ставлення до інших людей виключно як до джерела небезпеки та кривди. Дитина приписує оточуючим негативні мотиви, очікує від них агресивної поведінки, продовження скривдження, їй важко повірити, що наміри, ставлення людей можуть бути іншими.
В особливо тяжких випадках, коли кривди було надто багато і коли немає жодної доброї близької людини, у дитини може сформуватися відчуття, що насильство й кривда є нормою стосунків. Тому вона може почати сама кривдити інших, зокрема слабших, або ж приймати пасивну роль жертви — і в дитинстві, і в дорослому віці.

Тетяна Шершень, практичний психолог.

 

 

 

Під час тренінгу. 

Фото Оксани Якуніної.