Нещодавно Дніпропетровський молодіжний театр показав у Києві свою нову виставу «Одна непередбачувана обставина». В основі лежить повість Гоголя з його Миргородського циклу — «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (інсценізація та постановка В’ячеслава Волконського).
Як пригадуєте, в тій повісті сварка виникла через рушницю. Ця деталь у виставі виростає до гіперболи: спершу бачимо одну рушницю, потім дві, а потім цілий арсенал, де є також ППШ і навіть модерний кулемет. Отже, задум досить прозорий та актуальний для нашого неспокійного часу. А оскільки двоє добрих людей сваряться, та ще й не де-небудь, а в Мир-Городі, то їх варто помирити. І їх у цій виставі таки мирять, навіть всупереч самому автору повісті. І це правильно. Щоправда, ця добра ідея дещо розхристано втілена. У режисера на сцені чомусь цілих два Гоголі — Оповідач (Владислав Гончаров) і власне сам Гоголь (Андрій Зіньківський). Обидва симпатичні, але чому їх аж двоє? Ми змушені з цією шизоїдною роздвоєністю миритися, бо хтось же повинен нам розказати важливий текст нашого класика, і нібито на це гріх нарікати! Але у виставі є й ще один Гоголь — не тому, що він так називається, а тому, що він по суті — «дуже Гоголь». Це — суддя Дем’ян Дем’янович у виконанні артиста Олександра Максякова. Цей актор категорично не вміє прикидатися й клеїти дурня. Він гранично серйозний, саме тому й смішний, і на нього хочеться дивитися із захопленням. Кажуть, сам Микола Васильович такий був: коли анекдоти розповідав, то не кривлявся і сам не сміявся, залишав це слухачам. Отак і Максяков.
Ми б не звертали на це зайвої уваги, але ж тут виникає одне запитання. Чому режисер подає нам у зовсім іншому ключі двох інших важливих персонажів — Івана Івановича (Юрій Козлов) та Івана Никифоровича (Станіслав Штиров)? Вони, на відміну від, наприклад, Дем’яна Дем’яновича або Баби-Матінки (Віра Пахманова), настільки карикатурно-нарочиті, що їм важко співчувати. І тут складно зрозуміти режисера, чия вистава явно націлена саме на співчуття. А втім, у підсумку видовище залишає по собі все-таки тепле враження — як завжди, коли бачиш людей, котрі намагаються зробити наш божевільний світ хоч трохи кращим.
Катерина Апрелько.
Актриса Євгенія Албатова в ролі, яка зветься Душа Миргорода.
Фото надане театром.
