Завтра — Міжнародний день театру
Серед столичних режисерських дебютів нинішнього сезону звертає на себе увагу вистава Оксани Швець (на знімку) «Шепіт вбивці» в Київському Молодому театрі. За заманливою назвою тут ховається старий добрий детектив Агати Крісті «Мишоловка».
Втім, змінено не лише заголовок, а й уявлення про те, яким мусить бути детектив на сцені. Якщо ви навіть напам’ять знаєте цю п’єсу, а отже, вам відомо, хто з семи персонажів злочинець, — все одно від самого початку вам доведеться в цьому засумніватися. Бо вам покажуть героїв настільки дивних і непередбачуваних, що від таких можна чекати чого завгодно. І мимоволі починаєш думати: а раптом у них усе закінчиться зовсім не так, як у Агати Крісті?! Вони на диво темпераментні, такими на сцені звично бачити не британців, а італійців або іспанців. Справді, ви налаштовуєтесь на англійський детектив — правильний і церемонний, як файф-о-клок. А вам несподівано пропонують щось набагато веселіше, майже по-карнавальному безладне, так, немов ненароком відчинилася скриня Карабаса Барабаса, а звідти посипалися й ожили перед вами знайомі ляльки. Ви раптом помічаєте, що юні господарі готелю схожі в своїй наївності на Буратіно і Мальвіну, та й інші теж нагадують когось — хто П’єро, хто Дуремара, а хто пуделя Артемона. Це театр, що не прикидається «корисним» чи «важливим», він зовсім не бере на себе обтяжливих функцій повчальності та моралізаторства. Він не соромиться елементарної простоти своєї ігрової природи, і саме завдяки цьому ми любимо цих героїв і навіть щиро співчуваємо їм у другому акті, де все непомітно стає драматично-серйозним. Саме оця простодушна «ляльковість» персонажів повертає нас до наших давніх дитячих страхів — і звільняє від тих страхів у фіналі. Автор цих рядків дивився виставу двічі — бо з першого разу не повірилось, що дебютна студентська робота може бути вибудувана так прозоро, легко й розумно, з таким точним урахуванням психології сучасної публіки. Вдруге довелося дивитися виставу в цікавих обставинах: зал був заповнений тінейджерською публікою, коли всі глядачі з мобільниками і пепсі-колою, коли дівчата сидять на колінах у хлопців, усі гамірно щебечуть, і діла їм ніякого немає до стародавньої бабусі Агати. І думаєш собі: ох і завалять вони зараз цей спектакль за милу душу! Одначе, як тільки почалася перша дія, вони забули про пепсі й про те, хто в кого на колінах, вони були заворожені — що з такою публікою зовсім не часто буває в театрі, попри всі його старання.
ДОВІДКА
Оксана Швець родом з Прилук, що на Чернігівщині. Зараз вона п’ятикурсниця Театрального університету імені Карпенка-Карого (майстерня Володимира Судьїна). «Шепіт вбивці» — її дипломна робота. Вистава увійшла до фінальної трійки претендентів на цьогорічну театральну премію «Київська пектораль» у номінації «Кращий режисерський дебют».
Фото з архіву автора.
