Що стимулює корупцію у вишах?

 

Наші виші поволі перетворюються на супермаркети з продажу дипломів. Оголошена МОН боротьба за академічну доброчесність поки що обмежується деклараціями і наштовхується на шалений спротив системи. Уже з першого курсу студентам дають зрозуміти: не хочеш сидіти ночами за книжкою — плати! Якщо відмовишся — гарна оцінка не гарантована. Навіть за наявності належних знань.
У цьому нас ще раз переконала розповідь читачки, яку «Голос України» опублікував 18 березня 2016 року в рубриці «Історія з конверта». Стаття Ольги Дорошенко «Вища математика: 600 гривень за іспит» не залишила байдужими і наших дописувачів. Більшість відгуків зводилася до того, що «таких викладачів треба гнати поганою мітлою». Як і студентів, які за гроші купують оцінки. На жаль, на практиці звільнити нечесного на руку професора нелегко. Адже закон на його боці.

 

 

То як покарати хабарника і захистити права студентки, яка відмовилася платити за оцінку? По коментарі ми звернулися до виконавчого директора Аналітичного центру CEDOS Єгора Стадного. Нагадаємо, що 2015 року CEDOS створив інтернет-ресурс (Profrіghts. org), покликаний полегшити правовий захист викладачів та студентів. Відтоді на сайті центру збирають, перевіряють та аналізують випадки порушень в українських вишах, роз’яснюють юридичні нюанси проблеми та можливі шляхи її розв’язання. Свою скаргу до цього переліку можна долучити і сьогодні — досить повідомити, що саме трапилося і в якому закладі. Тут приймають анонімні звернення, які потім проходять дві стадії перевірки — на наявність порушення законодавства та на правдивість інформації.


Цікаво, що звертатися до МОН у випадках хабарництва експерти центру не радять. «Міністерство освіти і науки в цьому разі може надати хіба що поштові послуги, адже воно скерує скаргу студента до університету, в якому той навчається, а також до правоохоронних органів — для перевірки, — пояснює виконавчий директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний. — Таке вже в нас законодавство: не впійманий — не злодій. Та навіть упійманих практично неможливо притягти до відповідальності. Звичайно, студент може одразу написати заяву до поліції, але майте на увазі, що до таких справ наші правоохоронці не ставляться як до пріоритетних».


Якщо професор-хабарник не виконує службових функцій — тобто лише викладає і «продає» студентам оцінки за гроші, йому максимум може загрожувати позбавлення волі до двох років, що трапляється вкрай рідко. «За українськими законами санкція може бути суворіша в тому разі, якщо викладач паралельно виконує адміністративні функції — очолює приймальну комісію, кафедру, є деканом, ректором, проректором, директором тощо, — уточнює Єгор Стадний. — Тому в нас за хабарі чи їх вимагання під час іспитів украй рідко саджають».


Як боротися з корупційною практикою? Або, принаймні, як примусити викладача поставити об’єктивну оцінку студентці, яка відмовилася давати йому хабара? «Їй треба подавати апеляцію, — пропонує Єгор Стадний. — Але звертатися зі скаргою варто до тієї посадової особи, якій вона довіряє. Якщо це декан, то до нього, якщо ректор чи проректор — до них. Студентка зможе перескласти іспит спеціально створеній у виші комісії. Комісія порівнюватиме екзаменаційні роботи дівчини та її одногрупників, які складали аналогічний іспит. Вивчатиме, за якими критеріями виставляли оцінки і чи однакові підходи застосовували». Зверне увагу на те, як формулювалися завдання. Виносити на екзамен матеріал, який не викладався під час лекцій та семінарських занять, забороняється.


У світі вже винайшли технологічні запобіжники корупції. «Кращі університети розвинутих країн їх запровадили давно, — каже Єгор Стадний. — Для наших вищих навчальних закладів це коштує чималих грошей, але їх доведеться витратити один раз. Чому, наприклад, екзаменаційні роботи наші студенти здають тому самому викладачеві, який вів курс? Чому їхні підписи не закодовані, і викладач від початку знає прізвище автора роботи, яку він перевіряє? Чому, наприклад, дипломні роботи не вносять до електронної бази і не перевіряють на плагіат?»


З другого боку, студенти не готові боротися за свої права до кінця. Простіше мовчки платити екзаменатору. «Доти, доки вся група за винятком двох осіб «заноситиме» викладачеві, така практика не припиниться», — зазначає виконавчий директор.


У деяких вишах корупцію очолюють ті самі особи, які мають реагувати на студентські скарги. «Тому персональну відповідальність за хабарництво слід покласти на керівництво університетів. Воно знайде спосіб ліквідувати це явище», — переконує доктор економічних наук, професор Іван Дахно.


«Хабарництво процвітає там, де керівництво вишу дивиться на нього крізь пальці, бо має від того зиск, — каже він. — Ректори і проректори, які особисто не беруть від студентів хабарі, отримують їх від викладачів, яких вони «кришують».


«Корупціогенні» ситуації виникають не тільки під час іспитів. За словами Івана Дахна, «між недобросовісними викладачами ведеться гостра конкурентна боротьба за керівництво дипломними роботами. Такі викладачі формують свої бази дипломних робіт і продають їх студентам за ціною від 300 доларів (це вам не 600 гривень!). Гарантують замовникам відмінні оцінки».
Задіяні в процесі й методистки кафедр, які перед складанням комплексних іспитів державній екзаменаційній комісії за винагороду мусять «правильно» розмістити на столі білети. Втаємничені знатимуть, як витягти «замовлені» питання.


«Студентів у поширенні хабарництва можна звинувачувати в останню чергу, — переконаний Іван Дахно. — Вони навіть не розуміють, що потерпають від цього двічі. Спочатку платять за «липові» оцінки, а потім — за свою легковажність. Навіть власники «червоних дипломів» дуже часто мають слабкі знання і не знаходять собі застосування на ринку праці. А викладачі-хабарники всю свою енергію витрачають на таке «заробітчанство». Їм не до наукової діяльності! Вони виявляються неспроможні написати за десять років хоча б один підручник або посібник з тієї дисципліни, яку викладають».

 

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.