І.
Людей, які в дорослому віці свідомо і без конкретної вигоди розвертають свій життєвий корабель на сто вісімдесят градусів, зустрінете нечасто.
Це люди сильної волі.
Сміливі. Натури ризиковані й водночас такі, що після довгих роздумів та внутрішніх мук зуміли переконати самі себе: лише так досягнуть розкрилля таланту.
До цієї когорти належить і Михайло Зелді.
Тому й цікавий він багатьом. Тому знають його в усьому Виноградівському районі. Навіть далі: в Ужгороді, на півдні, півночі, у столиці, Львові, Умані, Ялті...
Бо ж віднайдений у собі талант селекціонера, загартований щоденною працею хист садівника і фантазія сільського умільця та справжнього філософа — складові того магніту, який притягує до Михайла Юрійовича людей різних занять і віку.
У ньому знаходять творця красивого й корисного.
І багато хто заздрить, що Зелді зумів, як мало хто, вхопити й переплавити недосяжну мрію юнака в райський цвіт садів і розкішний смак плодів.
Такого досягає не кожен!..
ІІ.
А може, цей чоловік успадкував талант від батька й матері? А може, від цих неймовірно красивих околиць села Холмовець, що розкинулося на правому ледь гористому, але сонячному березі величавої, але норовливої річки Тиси? Хто збагне?
Йому тепер сорок чотири. А після школи (хоча батько Юрій Іванович був великим садівником, займався колекціонуванням сортів яблунь, груш, смородини) Михайло сказав, що в доросле життя «піде своєю стежиною». І пішов наперекір усім. У Мукачівському радгоспі-технікумі здобув фах ветеринара. І вісім років пропрацював спочатку на Одещині, а потім у знаменитому колгоспі села Петрове, неподалік Холмовця.
Але щось Михайлові, як і кожному юнакові, котрий прагне утвердити себе спочатку в колі ровесників, щодалі спадало на думку змінити професію. Тоді, в перебудовчі й побаламучені 80-ті, такі віяння входили в моду. Щоправда, він обирав не фарцовку і не шулерське «купи-продай», а фах серйозний — садівництво. І поступив заочно вісімдесят п’ятого до Одеського сільгоспінституту на факультет плодоовочівництва й виноградарства. Тоді й почав науково вивчати щеплення. А вже з 90-го захопився хурмою. «І так триватиме все життя, — каже Зелді. — Хочу передати всі тонкощі цієї справи доньці й онукам. А ще прагну, щоб закарпатці ласували цим субтропічним плодом — таким корисним для здоров’я».
Він і справді тоді по-дорослому заглибився в тонкощі садівництва. Сім років тому закінчив аспірантуру в Закарпатському інституті агропромислового виробництва. «Захищати кандидатську й не думав — вік не той», — каже Михайло Юрійович. А може, й щось інше перешкодило... Нині працює провідним агрономом — державним інспектором фітосанітарної служби на державному кордоні в Закарпатській області (КПП «Вилок»).
ІІІ.
«Хурма — то мій неспокій, моя стихія і моя любов», — наче нехотя зізнається, показуючи, які плоди відклав на зиму, а які — на насіння. Майже чверть століття Михайло Зелді — в полоні цього фрукту. Його просто-таки заворожив приклад Валерія Черняєва, викладача Сімферопольського агроуніверситету, котрий 53 роки займається просуванням хурми на північ України. І ось майже десять літ тому прислав у Холмовець саджанці, а потім і сіянці. Зелді вирощує їх у себе на городі.
— З часом, коли з’ясував, що між ними є жіночі, чоловічі й однодомні особини, мені стало дуже цікаво займатися виведенням нових сортів, — каже М. Зелді. — І нині це моя основна робота. Науково обґрунтовано, що під час насіннєвого розмноження половина деревцят починає плодоносити до десяти років, а інша половина — до п’ятнадцяти. Приміром, сіянець сорту «нікітська бордова» заплодоносив на дев’ятий рік. Вага, зважаючи на посушливе літо, — дев’яносто грамів. Чекаю і до трьохсот.
А ось сорт «дочка Мідера» — власний, зелдівський — один із найбільш ранніх в Європі: дозріває на Закарпатті 15 серпня, — заплодоносив із насіння на четвертий рік!.. «Такого немає у світі, — гордовито мовить Зелді. — «Дівчата», тобто жіноча форма, мають одинокі квітки в кожній пазусі листка, чим і відрізняються од чоловічих, бо ті мають по три і не плодоносять, а лише запилюють. Існує й однодомна: на одному дереві — чоловічі й жіночі квітки. У мене вже два сорти — «зенджі мару» і «знахідка». Ці одночасно і запилюють, і плодоносять. Та й урожай дають щедрий, а плоди солодкі навіть у твердому стані».
Хурма багата на йод і майже не містить кислот — чудові ліки для шлунка!
У гібридів східної хурми (діоспірос какі) і віргінської (діоспірос вірджініана) — також сорти «росіянка» і «нікітська бордова» — цукристість сягає 24 відсотків, як у глюкозі. Це теж відмінні лікувальні властивості.
Ще одна гордість Михайла Юрійовича — ростуть чотири покоління міжвидових гібридів: бабуся — «росіянка», мати — «нікітська бордова», дочки — «Роман-Кош» і «Говерла». Вага плодів сягає за триста грамів. А у 2014-му очікує плодоношення внуків, яким буде по дев’ять років. Але всі вони різні.
ІV.
— Сьогодні привіз додому статут громадської організації «Персімон», що означає англійською «хурма», — каже М. Зелді. — Мета: виведення нових сортів та їхнє районування. Чому? Звертався до таких — прошу перелічити — державних установ: Київський інститут садівництва, Закарпатський інститут агропромвиробництва, Ужгородський університет, Львівська дослідна станція садівництва, Новокаховське дослідне господарство, Нікітський ботанічний сад у Ялті... І скрізь майже в один голос відповіли: «Ваші ідеї дуже мудрі й актуальні, але коштів на це немає».
Йому шкода. Просто інколи руки опускаються і плакати хочеться... Уже дві фірми із сусідніх країн пропонують реальну співпрацю, оскільки Михайло Юрійович дружить з комп’ютером і через Інтернет спілкується зі світом, володіючи, як майже і кожен закарпатець, кількома мовами.
— Я не збираюся тікати за кордон, як Ігор Сікорський, бо я патріот України і мої надбання мають стати багатством України! — твердо вимовив чоловік.
...Мовчки п’ємо запашну каву в його оселі. Невтішна пауза триває якихось сім хвилин. А потім знову тиха й некваплива розмова: «Міг би вам розповідати з ранку до вечора й цілу ніч безперестанку про хурму та її достоїнства й капризи... Написав книжку. Потрібні лише кошти, щоб видати, — сміється вже не так сумно. — Але за зимою настає весна. І, як писала Леся Українка, «без надії сподіваюсь»...
V.
Він не опустить руки. Хотів би створити приватну селекційну станцію. І свій досвід є кому передати — це найбільше тішить. Дочка Антоніна закінчила Одеський аграрний (тепер уже) університет. Хурми однієї на городі, а він займає шістдесят соток, росте понад сто сортів! Саджанці «дочки Мідера» розіслав протягом двох років до Львова, Кам’янця-Подільського, Чернігова, Білої Церкви, Умані, Мерефи (Харківщина), Ялти... Він «навчив» їх витримувати 38-градусні морози!.. Хто ще таким похвалиться?..
Ростуть і приносять плоди на зелдівському городі гранати, зізіфуси (чудова поліка від тиску); тейберрі — малино-ожиновий гібрид, що став темою кандидатської дисертації; по 20 сортів груш і яблук; 25 сортів персиків; по 30 — винограду й смородини; по шість сортів інжиру й актинідії — родичі знаменитого ківі; партенокарпічна яблуня — не цвіте, а родить; берека лікарська — як горобина; мушмула германська; по сім сортів горіхів мигдалю й фундука; сіянці пекану; лох багатоквітковий — маленькі вишеньки і т. д.
І все-таки велика надія — на три шкілки сіянців селекційної хурми. «Чекають весни, свого плодоношення і мого відбору», — мружить око Михайло Юрійович.
Багато з його юнацьких мрій, коли різко повернув корабель свого життя, збулися, а ще чимало збудеться.
Тепер, коли сади вкрив сніг, мріє записатися до районного хору працівників культури. Любить співати й радіти життю!..
Фото автора.
Осінь на Закарпатті була тепла, суха, щедра й на урожай хурми Михайла Зелді.
