З Гіппократом, біля Янгола...
Донецький національний медичний університет імені Горького сприймається поки що в Кропивницькому місцевими як виш «приїжджий». Спілкуючись із ректором університету, членом-кореспондентом Національної академії медичних наук, доктором медицини Юрієм Думанським, зрозумієш, що Кропивницькому справді поталанило «обзавестися» новим престижним закладом із хорошим майбутнім.
Іноземців війна лякає
Про історію вишу, чия філія розташована в прекрасній будівлі на площі з Янголом-охоронцем, краще прочитати на його офіційному веб-сайті. Тим паче, що історія багата, досягнення значні. Певно, зараз у Кропивницькому, де тільки починає працювати місцеве відділення ДНМУ (центральне академмістечко розташоване в Краматорську, ще одна філія — в Маріуполі, а клінічні бази працюють ще й в Дружківці та Слов’янську), пишеться нова сторінка цієї історії. Причому пишеться доволі легко, без натуги.
«Тутешній колектив викладачів, — розповідає Юрій Васильович, у котрого, зважаючи на відстань між новими адмінцентрами Донбасу та Кропивницьким, зазвичай просто немає часу на спілкування з журналістами, — ми зібрали швидко. Веду до того, що в місті та області є хороший кадровий резерв для медичного вишу. От і зараз, коли ставляться завдання на наступний рік, ми думаємо про те, як залучити до співпраці науковців регіону (університет тримає в полі зору 26 кандидатів медичних наук), гарантувати їм хорошу кар’єру, достойну зарплату.
Проректор Олександр Попадинець зауважує, що більшість студентів (медуніверситет, нагадаємо, діє тут перший рік) — випускники шкіл Кіровоградщини. А третина першокурсників — іноземці з Індії, Єгипту, Узбекистану.., котрі навчатися охочіше їдуть до Кропивницького (а не на Донбас), бо близькість війни їх лякає. І це зрозуміло. Нині ДНМУ вирішує проблему із поселенням студентів за рахунок кімнат, орендованих в інших навчальних закладах. Більшість мешкає в гуртожитках національного технічного університету...
Потрібен час на становлення
Отже, психологічний дискомфорт має місце. Вишу, який за 86 років наростив у Донецьку потужну базу (мав, зокрема, три університетські клініки, тисячу двісті п’ятдесят викладачів, власні гуртожитки, в ремонт яких щороку вкладалися чималі кошти...), непросто починати з оренди і рекламних агіток. Але й повертатися в Донецьк тут поки що не планують. Зі слів Олександра Попадинця, колишні колеги вважають своїх земляків людьми зазомбованими «українською пропагандою». Академічних стосунків між цими, розділеними фронтом, людьми немає.
«Два-три роки нам потрібно на становлення в Кропивницькому, — вважає Думанський, а тим часом у держбюджет на 2017-й закладаються такі гроші, що й міцний, не зірваний з місця війною виш затягне пасок під самий дих. — Хоча заради майбутнього вже зараз, попри строгу економію коштів, мусимо думати про поєднання практичного й теоретичного напрямків освіти майбутніх фахівців.
...Для того щоб студенти розвивали й адаптували на практиці отримані в аудиторіях знання (якщо випускник не має реальних «польових» навиків, його диплом не вартий паперу, на якому видрукуваний), медуніверситет може укласти угоду про співпрацю з місцевими базовими лікарнями (частіше всього наші медвиші так і роблять) або «завести» свою клініку.
...або розтягнуть
Спеціалізована медико-санітарна частина №19, про непевне майбутнє якої в «Голосі України» писали вже не раз, могла б стати хорошою клінікою в структурі медуніверситету. Головний лікар санчастини, кандидат медичних наук Олександр Барков має надію на те, що керований ним заклад уникне гіркої долі багатьох ліквідованих впродовж останніх двох років профільних лікарень України. З яких частина, поки що, ще працює. Працює й
19-та... Хоч і фінансується з розрахунку на чотири тисячі пацієнтів, обслуговуючи при цьому сім тисяч. Має домовленості щодо профобстеження працівників із шахтою «Інгульською», рудоуправлінням, авіакомпанією «УРГА». Терапія, травматологія, хірургія активно функціонують, розвивається й «фірмова» спеціалізація лікарні — ендопротезування суглобів та остеосинтез складних переломів... Але Дамоклів меч над лікарнею уже завис. Процес її передавання на баланс міста (МОЗ відмовилося майже від усіх своїх профільних лікарень «в одному пакеті») ведеться давно.
«Якщо нас візьме під своє крило місто, а потім переселить, приміром, в уже реформовану лікарню Святої Анни, то залишаться від нас, як то кажуть, ручки та ніжки, — побоюється такого розвитку подій головний лікар Барков.
«Нам би ще якийсь час на зміцнення власних позицій, а потім можна було б говорити про утримання цієї лікарні й відкриття університетської клініки, — розмірковує над тією ж проблемою, але «зі своєї колокольні» Юрій Думанський. — Після розмови в МОЗ я зрозумів, що виділяти ДНМУ кошти на ремонтні роботи в 2017-му не планують, а в приміщенні медсанчастини вже зараз потрібно зробити ремонт покрівлі. Найреальніше фінансове джерело для утримання такої клініки — спецфонд, тобто плата за навчання від іноземних студентів. Приміром, якщо потрібно буде на її дофінансування (це за умови, що лікарня «У соснах» збереже свій профіль і бодай частину програмного фінансування — того, що надходило в вигляді компенсації за лікування, обстеження «приписаних» до закладу пацієнтів. — Авт.) знайти шість мільйонів гривень, це автоматично означатиме, що нам треба залучити до навчання сто іноземних студентів. І далі — за тією ж логікою... У той же час я розумію: якщо зараз цю медчастину залишити напризволяще, завтра вона буде в абсолютно непридатному для подальшого використання вигляді».
Тим часом сама лікарня готова терпіти стільки, скільки потрібно. Якби лише знати — скільки й для якої саме подальшої долі. На жаль, саме цим грішать найбільше наші чиновники всіх рівнів — небажанням прозоро, зрозуміло, аргументовано пояснити людям, громаді, колективу, яке вони мають бачення розвитку того чи іншого об’єкта, структури, галузі... По-хазяйськи підійти до надбаного народом за десятки, а то й сотні, років та збереженого хазяйновитими та небайдужими.
Але про смерть надії чутки поки що перебільшені. Допоки є люди, які переймаються за успіх своєї справи (закладу, підприємства). Може, є такі й в МОЗ?
Кіровоградська область.
«Закрити не можна зберегти» — чи знайдеться врешті владна структура, яка розставить правильно коми і не допустить руйнування чи «прихватизації» цього, безперечно, створеного для людей, потрібного лікувального закладу?
В операційних СМЧ № 19 проводять унікальні не лише для області, а й для України операції, повертаючи часто безнадійно хворих до здорового життя.
Фото з архіву Петра МЕЛЬНИКА.
