У серпні 1867 року до причалу Одеського морського порту підійшов пароплав «Квакер-Сити». На його борту перебувала перша організована туристична група з США. В її складі (65 осіб) був журналіст газет «Альта Каліфорнія» і «Геральд трибюн» Семюел Ленгхорн Клеменс, який пізніше прославився як Марк Твен (на знімку).
У руках в американських туристів були путівники Одесою, з яких вони почерпнули перші відомості про південну столицю Російської імперії.
Марк Твен пізніше писав, що путівник виявився для нього компасом у місті, про яке він до поїздки не знав нічого.
— З вигляду Одеса точнісінько американське місто: гарні широкі вулиці, до того ж прямі, невисокі будинки, вздовж тротуарів наша біла акація, ділова метушня на вулицях і в крамницях, — писав він. — Хоч куди подивися, праворуч, ліворуч, — скрізь перед нами Америка!.. Нам трапилися всього-на-всього два пам’ятники... Один — бронзова статуя герцога де Рішельє (на знімку), внучатого племінника прославленого кардинала. Він стоїть над морем на широкому гарному проспекті, а від його підніжжя вниз до гавані спускаються велетенські кам’яні сходи — в них двісті сходинок, кожна п’ятдесять футів довжиною, й через кожні двадцять сходинок — просторий майданчик. Це чудові сходи, і коли люди піднімаються нею, вони здалеку видаються просто мурахами».
Великий американець був буквально зачарований Одесою. Марк Твен ознайомився з історичними визначними пам’ятками міста, відвідав антикварні магазини. Письменникові запам’яталося, наприклад, як в одному магазині продавали дві дуже цінні скрипки, щоправда, купити їх можна було тільки... разом із двома шубами.
А бесіда з одеським мешканцем Молдаванки залишила таке враження, що він його запам’ятав і відтворив згодом в оповіданні «Налегке». А розмова була приблизно така. Марк Твен пообіцяв з’їсти свої черевики, якщо з’ясується, що босяк володіє англійською мовою. Коли босяку переклали цю фразу, він поставив запитання: «А що в черевиках виявиться найсмачнішим?». Марк Твен не знайшов, що відповісти. І тоді одесит, попередньо «скачавши» з письменника п’ять доларів, заявив: «Найсмачнішим у черевиках цьому розумникові здадуться дірки». І додав: «Ю андестенд?». Вичерпавши, очевидно, при цьому свій словниковий запас в англійському.
В одеському порту на «Квакер Сити» зненацька з’явився консул США в Одесі й повідомив, що йому прийшла депеша із Криму про те, що особисто імператор Олександр ІІІ, перебуваючи нині на Південному березі на відпочинку, бажав би бачити північноамериканських мандрівників у себе в гостях... Фактично це було запрошення від самого російського монарха! І воно Марком Твеном таки було прийнято. І така зустріч відбулася. Письменник сказав багато утішних слів государеві за Одесу.
Закордонний паспорт — за один день
Путівник Одесою Василя Севастіановича Коханського опублікував в 1892 році порядок видачі закордонних паспортів. Як відомо, для жителів сучасної Одеси процедура отримання закордонного паспорта стає доволі дорогим заходом, який до того ж триває кілька тижнів.
А ось як отримували закордонні паспорти 100 років тому за описом путівника Коханського: «Для отримання в Одесі паспортів на виїзд за кордон необхідно подати поліцмейстерові прохання з додаванням своїх документів і двох 80-копійчаних марок. Видача посвідки на отримання закордонного паспорта здійснюється в той само день або в крайньому разі на другий день особисто прохачеві. Жодних інших витрат для отримання посвідки не потрібно. Россійськопіддані, котрі вирушають за кордон, отримують у казначействі встановлений паспорт вартістю 10 рублів, який подається в паспортне відділення канцелярії градоначальника, звідки наступного дня або в той само день їм видається отриманий у казначействі паспорт за належним підписом. Отже, вся процедура отримання закордонного паспорта може бути виконана за один або в крайньому разі за два дні».
Слово честі, так і хочеться, щоб із цим дореволюційним порядком отримання закордонних паспортів ознайомилися чиновники XXІ століття, що сидять за комп’ютерами, працюють в Інтернеті, але зі швидкістю в 1000 (!) разів повільніше, ніж у XІX столітті.
