У його рухах була граціозність, невимушеність й простота... Чоловік на велелюдді у парку Бейхай по плитці «метеликом» мережив ієрогліфи (на знімку)...
Якщо перші два стовпчики читалися чітко, то третій танув на очах, мов сніг на квітневому пекінському сонці. Вочевидячки, він виводив якусь мудрість. Може, навіть ось ці слова Конфуція: «Співвідношення між правителем і народом таке: імператор — вершник, чиновники і закони — вуздечка та віжки, народ — кінь. Щоби добре управляти кіньми, треба їх правильно загнуздати, рівно тримати віжки й батіг, варто зіставляти сили коней і пильнувати за їхнім узгодженим бігом. За таких умов правитель може не подавати жодного звуку, зовсім не ляскати віжками і не дражнити батогом — коні бігтимуть самі собою». Як на мене, це геніальне пояснення того, що відбувається в нинішньому комуністичному Китаї...
Отже, про коней...
Хто стояв 15 років тому на пекінському світлофорі, той згадає: на червоному світлі навпроти тебе лавина велосипедистів, позаду також — душ п’ятсот. На зелене — твій автобус пірнає в цю двоколісну хвилю, і вона несе тебе до тих пір, доки не вихлюпне десь біля якогось готелю. А тепер — ні. Сила-силенна авто, від вітчизняних до європейських, але найостанніших марок. Свою «Хонду» — 2008 року — за тиждень так жодного разу й не уздрів. Пояснення просте, наче портретик Мао в переході: середньомісячна зарплата пекінця — півтори тисячі доларів (1 долар — це 6,50 юаня), аспірант отримує тисячу, стартова для журналіста — тисяча двісті. Тому придбати авто не проблема, найпопулярніший варіант — сплачуєш 70 відсотків вартості, решту 30 — за 3—4 роки безвідсотково. І дякувати Будді, якщо в тебе є державний номерний знак (сертифікат) зі старої машини, а ні — то доведеться розкошелитися на 200 тисяч юанів! Просто в Пекіні дешеве авто, проте дорога екологія. Навіть у партійних документах зафіксований рік, коли кам’яне вугілля «здиміє», а замість нього запульсує зелена енергія. І в це віриться, як і в те, що сьогодні їздять вулицями з парними, а завтра із непарними числами авто повз мільйони (!) висаджених дерев, кущів і троянд.
Тепер про вірного друга пекінця — велосипед. Нині він утратив свою колишню магію, бо перевелися власники. Вони повсюдно пересіли на авто і лише одиниці (але це китайська мірка) — на прозаїчні громадські велосипеди. Їм тепер відведена скромна смужка праворуч. По ній і бігають ці папужного кольору (оранжеві, червоні, жовті, сині) однотипні напівроботи, які слухаються команди твого 4G-шного смартфону. Ось слайд велик-шоу: ти заходиш зі свого мобільника на сторінку улюбленого «велоком», реєструєшся, вносиш завдаток (100—200 юанів на рік), підходиш у будь-якій точці Пекіна до будь-якого апарата, який лежить, висить, стоїть на вулиці, тиснеш «ОК» — клац, колеса розблоковано, і ти вже в сідлі. Коштує це задоволення копійки: один юань — одна година їзди! Покинути велосипед можна, де твоя душа бажає, все одно компанія його знайде, хоч під землею... Так працює «чип» компанії «Хуавей».
ФАКТ
Продукція — телекомунікаційне обладнання. Оборот — 75,103 млрд дол. (2016 р.).
Чистий прибуток — 5,335 млрд дол. (2016 р.).
Число співробітників — 180 тисяч.
Має 100 філіалів по всьому світу, 20 науково-дослідних центрів у різних країнах, включаючи: Китай, США, Німеччину, Індію, Швецію, Туреччину, Росію.
Це її генеральний директор Річард Ю на виставці електроніки та побутової техніки IFA 2017 у Берліні відкрив нову еру у світі смартфонів. Фурор і завидки конкурентів (того самого «Самсунгу») викликала демонстрація штучного інтелекту на базі фірмового процесора «Kirin-970». Цей «Kirin» уміє все: мобільний штучний інтелект дорівнює штучному інтелекту пристрою плюс «хмарний» штучний інтелект.
Щодо хмарності: штаб-квартира «Хуавей» височіє на околицях Пекіна. На першому поверсі — демонстраційний зал. У ньому можна спокійно знімати кіно про позаземні цивілізації. Враження, що ось зараз просто зі стіни вигулькне персонаж зоряних війн — якийсь Йода — і скаже: «Хлопці, з якої діри ви сюди прилетіли?» Бо тут є все: від нашого доброго знайомого жовтого велика з чипованим ошийником, передавача на залізничних магістралях, який убезпечує швидкісні потяги, до диво-сканера із системи «Безпечне місто». Що він може? Незалежно від того, в балаклаві ти чи без, у масці чи без, відеосканер виводить на панель твої фізичні параметри: зріст, вагу, колір очей, а за базою даних миттєво вираховує прізвище, ім’я, по-батькові... Якби цей модуль стояв у Києві на вулиці Б. Хмельницького — вбивця журналіста Шеремета давно би сидів у в’язниці. І тоді б питання: «А навіщо нам на кордоні з Росією біометрична система контролю?» кануло десь у туманність Андромеди...
***
До речі, містом туманів називають у Китаї Чунцин. Писати, що воно загубилося в горах, рука не підіймається! Тут мешкає майже 40 мільйонів (!) чоловік. Чунцин — місто центрального підпорядкування, адміністративно поділяється на 26 районів, 8 повітів та 4 автономні повіти. Офіційні кордони мегаполіса довжиною 470 км зі сходу на захід і шириною 450 км із півночі на південь. Це така собі Австрія (!) на південному заході Китаю. Тільки тут не катаються на лижах. Хіба що на водних. (12 листопада стовпчик термометра доповз до позначки +24, а взимку зупиниться на 6—8 градусах тепла).
Чунцин стоїть на місці, де річка Цзялінцзян упадає в повноводу і примхливу Янцзи. У 2006 році її приборкала гребля Санься, і відтоді до міського порту почали причалювати величезні судна... Потекли рікою інвестиції... Запаморочливі мости (їх тут 25), багаторівневі авторозв’язки, висотки (50—100 поверхів), що ліпляться гірськими схилами...
Хмарочоси у нас ростуть швидше за... бамбук, жартують чунцинські банбани. Це — носильники з товстою бамбуковою палицею, котрі допомагають дотягти тяжку ношу до верхотурних обійсть. Але цих колоритних банбанів з кожним роком дедалі меншає. Молодь тепер воліє стабільно заробляти на автомобільних, металургійних, хімічних, ІТ-шних гігантах...
На вході в індустріальний парк міста — здоровенна фігура червоного коня (як тут знову не згадати Конфуція?). В одній інтересній «свинській» корпорації (чому так — бо її символом є симпатичні поросятка (на знімку), яка спеціалізується на просуванні товарів та послуг у Китаї, є своєрідна «Дошка пошани».
На ній — портрети людей, котрі за підтримки отих «поросят» стали мільйонерами. Вражає: усі молоді, жодної душі хоча б за 40 років (!).
І ще одна цікавинка-новинка парку, запроваджена в Чунцині, — прокат електромобілів. Місцевий автоконцерн «Ліфан» надає міській компанії «Панда-авто» свої машини (на знімку).
На одній зарядці вона пробігає відстань у 150 кілометрів. Принцип роботи-оренди крапля в краплю схожий до пекінських смартвелокомпаній. «Панда-авто» пішла навіть далі — дозволяє сісти за кермо без жодної річної передоплати. Принцип: проїхав — розплатився, звісно, віртуально. Звісно, «карткою», ніби як подзвонив із Чунцина в Київ!
І наостанок знімок: справжня панда з чунцинського зоопарку. Шкода, що про це миле, обожнюване всіма звірятко Конфуцій у своїх трактатах жодного разу так і не згадав...
Вечірній Чунцин заворожує.
Віталій СУДДЯ.
Фото автора.
Київ — Пекін — Чунцин — Київ.
