І чи вдалось виростити гарбузи на городі під Вероною? На перший погляд, усе це — нісенітниця, бо нічого такого в п’єсі Шекспіра немає. Але все стало можливим в експериментальній виставі футуристичної театральної групи «Експіріенс». Натхненником і організатором цього молодого колективу став хмельничанин Ярослав Дмитрик. І саме йому належить ідея ставити на сцені те, що виходить за стандартні рамки театрального мистецтва.

На знімку: сцена з вистави «Омео і Ульєтта».

Хоча сам Ярослав виховувався на кращих зразках світової та української літератури, класичної режисерської освіти і роботи в обласному муздрамтеатрі. Там він устиг поставити чотири вистави і зіграти три десятки ролей. Але у певний момент вийшов за рамки звичної і офіційної сцени. Після цього об’їхав країну з виставою-містерією, в яку його запросили грати. Зняв відеокліпи. Спробував себе у ролі художника та автора текстів... Нині очолює кіноклуб «Мислення» при Хмельницькій обласній бібліотеці для юнацтва. Основним його завданням є не так пропаганда кращих зразків світового і вітчизняного кіно серед молоді, як намагання прищепити хороший смак, спонукати до мислення і дати елементарні уроки культури, історії, літератури.
Для Ярослава на театр, в якому можна виявляти та розкривати дедалі нові таланти, перетворилось саме життя. Його своєрідним хобі стало створення аматорських театральних колективів. «Експіріенс» — вже сьома організована ним самодіяльна студія
— З одного боку, хочеться разом із акторами відчути дух часу. Яким він є? Що переживаємо? Про що думаємо і мріємо? Здається, прості запитання, але відповіді на них доводиться чути в майбутньому, коли все вже пережито і передумано, — каже режисер. — А з другого, хочеться глянути на самого себе вже з майбутнього, з висоти того, що пережите всіма нами.
Ось у цьому і полягає концепція театру «Експіріенс». Хоча говорити про театр поки що ранувато. Всі учасники цього колективу ще вчаться. Адже Ярослав зібрав його із учнів професійно-технічних закладів. Не проводив будь-якого відбору. Взяв усіх охочих. І для всіх знаходяться ролі у постановках колективу.
Заради цього інколи доводиться «ламати» п’єси і сюжети. 
Саме так вони вчинили і з п’єсою «Ромео та Джульєтта». Повністю перекроюють її на свій лад, навіть внесли корективи в імена героїв, тож на сцені з’являються Омео і Ульєтта.
Із усієї декорації — лише драбина, що ділить сцену навпіл. Але за таким символом одразу вгадується головна ідея першоджерела: ось так грубо і примітивно ділить навпіл усе — людей, родини, країни і навіть життя, — ворожнеча і ненависть.
Актори весь час імпровізують. Їхні фрази далекі від тексту оригіналу. В них можна вгадати діалоги сільських сусідів, які мають спільну межу, молодих людей, котрі збираються розважитись десь у клубі, чи розмови вірян зі своїм священиком...
На виконавцях жодного сценічного вбрання, за винятком капелюха чи шалі. Та й взагалі у всій виставі не видно Шекспіра. Та, як не дивно, він увесь час вгадується, відчувається і... вражає.
Можна багато розмірковувати про те, чи припустимо так поводитись із класикою. Багато хто від такого узявся б за голову, а то й просто вийшов із зали під час вистави. Але так не сталось.
Більше, ніж експерименти на сцені, вразила реакція публіки. На прем’єрний показ були запрошені учасники клубу «Бойова подруга» — літні жінки-ветерани, котрим виконавці та й сам режисер годяться у внуки. Контраст поколінь, хвилювання початківців, а головне — доведена до абсурду постановка — здавалось, усе працює на провал вистави. Але сталось щось дивне: вона сподобалась глядачам. А по завершенні навіть почали розпитувати, хто де вчиться, ким хоче бути. І про своїх дітей та онуків розповідати. Такого у справжньому театрі не побачиш.
Ніхто не намагався обговорювати те, наскільки вдалою була гра. Говорили про те, як добре, що знайшлась людина, котра об’єднала молодих людей, забрала їх з вулиці і привела на сцену, відкрила їм прекрасний світ мистецтва.
Усе це Ярослав Дмитрик робить на добровільних засадах. І актори грають без будь-якої спонсорської підтримки, а  вистави — безплатні. При цьому безмежно вдячні засновнику і керівнику монотеатру «Кут» Володимиру Смотрителю, котрий так само на добродійних засадах надає театру «Експіріенс» свою сцену.
Хто знає, ким стануть у житті юні аматори, котрі нині навчаються на будівельників, кухарів та швачок. Можливо, хтось і розпочне свій шлях до акторської професії саме з цієї сцени. А якщо ні, то все одно в їхньому житті назавжди залишиться сцена і театр, де вони були головними героями.
А їх наставник фонтанує новими ідеями. Нещодавно провів перші заняття у школі акторської майстерності «Шарм». Вона так само безплатна і відкрита для всіх охочих. Замість лекцій у ній проходять психологічні, соціальні та акторські тренінги. Сам Ярослав розповідає про голлівудських «зірок» українського походження. Каже, що таких набереться до півсотні. І вірить: на цьому список не закінчиться. Можливо, колись ще одна «зірка» розповість про те, як навчалась у «Шармі» і вперше вийшла на сцену разом з іншими учасниками «Експіріенсу». 

Ірина КОЗАК.
Фото автора.

Хмельницький.