Поки вибухають наші міномети, українські вчені та інженери працюють над китайськими
Жертвами вибуху міномета «Молот» на Рівненському полігоні 6 липня стали троє військовослужбовців, ще дев’ятеро отримали поранення. Президент України Петро Порошенко призупинив використання мінометів цього типу і дав завдання Міністерству оборони належним чином розслідувати надзвичайну подію та найближчим часом доповісти про її причини.
Керівництво підприємства демонструє перші зразки експериментальної продукції.
Військова прокуратура висунула кілька версій причин трагедії: традиційний людський фактор, що ґрунтується на порушеннях військовослужбовцями правил проведення стрільб та поводження з мінометом, і неналежний технічний стан міномета.
А військові спеціалісти та експерти у своїх приватних коментарях все ж більше схиляються до версії, що «Молоти» недопрацьовані та далекі від технічної досконалості. Хоч і не виключається варіант, що традиційно знайдуть цапа-відбувайла. Більше того, ним може стати той, хто й так постраждав.
Хоч би як там було, постраждало чимало людей, тож хочеться сподіватися, що причини трагедії рано чи пізно встановлять, а висновки не засекретять, а поінформують суспільство. Однак чиясь можлива недбалість, що спричинила смерті й каліцтва стількох людей, це лише вершина айсберга.
Під час минулорічної поїздки до Китаю автору цих рядків у складі групи українських журналістів пощастило побувати на багатьох соціальних, культурних об’єктах та на підприємствах (зокрема — на автоконцерні Gelli, в одному з найбільших морських портів світу Нінбо-Чжошуань та ін.) Піднебесної. Про висновки кількома словами — темпи економічного зростання комуністичного (!) Китаю вражають. Але мова про інше.
Під час перебування у провінції Чжецзян нам запропонували відвідати новозбудоване наукове містечко з розташованим там заводом-лабораторією з виробництва надміцних виробів. Зокрема, сказали, науковці розроблятимуть там експериментальні зразки стволів для мінометів. На момент нашого візиту, за кілька днів до офіційного відкриття, цехи і лабораторії активно заповнювалися найсучаснішим обладнанням. Чому нам запропонували таку дивну екскурсію, стало зрозуміло пізніше. Як розповів співвласник і керівник підприємства, ідею створення заводу-лабораторії він привіз з… України. Більше того, працюватимуть на цьому надсучасному оборонному підприємстві науковці, інженери та інші спеціалісти теж з України. І взагалі — запевнив: все що сталося хорошого в його житті, такій стрімкій кар’єрі, він зобов’язаний саме Україні. Тож завжди готовий створювати її позитивний імідж та співпрацювати з українцями.
Як з’ясувалося, ініціатор будівництва майже десять років перебував у нашій країні, зокрема — військовим представником на заводі, де вироблялася продукція для Китаю. Тут познайомився з багатьма представниками Міністерства оборони високого рангу (нібито навіть допомагав колись продавати наш недобудований авіаносний крейсер, який згодом став авіаносцем «Ляонін» ВМС Китаю!) та вченими, в тому числі працівниками Інституту проблем матеріалознавства НАН імені І. М. Францевича.
У Китаї підприємливий чоловік звернувся до уряду з пропозицією побудувати на державно-партнерських засадах (за кошти держави і його власні) завод-лабораторію, який би діяв на основі досягнень так званої порошкової металургії та фізики надміцних металів, спеціально під українських фахівців. Уряд, побачивши в цьому не лише забаганку китайського мільйонера, а й національні інтереси, запросто погодив дуже амбітний проект, надав відповідні дозволи, гроші та землю.
Для українських фахівців створили належні виробничі та побутові умови. Українським журналістам показали житлове містечко, яке мало заселятися незабаром і в якому сьогодні мабуть уже мешкають працівники з не такої вже й далекої (як виявилося) для Китаю України. Представники підприємства запропонували гостям просто ткнути пальцем в одну з кільканадцяти багатоповерхівок , а потім вказати поверх та показати на будь-які двері. Житлом виявилися просторі сучасні квартири, з такою ж сантехнікою, побутовим та кухонним начинням. Саме ж містечко збудоване за традиційним для Китаю комплексним методом, коли на момент закінчення житлового будівництва в мікрорайоні діють усі комунікації, вже готові до роботи магазини, дитячі садочки тощо, дитячі та спортивні майданчики, ростуть кущі та дерева…
Зарплата українців починається з кількох тисяч доларів США плюс премії за винаходи. Мало того, фірма бере на себе ще й організацію дозвілля для спеціалістів на вихідних.
На запитання одного з журналістів: «Що матиме Україна від такого використання її наукового потенціалу?» підприємець пояснив: паралельно вони виготовлятимуть запасні деталі для сільськогосподарської техніки, яка використовується в Україні. «А можливо, навіть стволи для ваших мінометів», — майже по секрету повідомив він. Схоже, з мінометами поки що не склалося.
Але ж рано чи пізно маємо зрозуміти, що в першу чергу потрібно гідно оплачувати роботу наших вчених, інженерів, а не встановлювати мільйонні зарплати та премії керівникам та топ-менеджерам державних підприємств.
Петро МЕЛЬНИК.
Фото автора.
