Збереження в належному стані музейних хат-об’єктів — один з пріоритетів ужгородського скансену.
На знімку: директор музею Василь Коцан оцінює якість соломи для покрівлі в селі Мелені Житомирської області.
«Із шістнадцяти хат п’ять покриті житньою соломою. А ще — церква, школа, корчма і господарські споруди, — розповідає директор Закарпатського музею народної архітектури і побуту, кандидат історичних наук Василь Коцан. — На все треба старовинну покрівлю. Жита в області щороку сіють дедалі менше... Тож доводиться його шукати в інших регіонах України».
Коли в хаті жили люди, то дах із соломи служив півстоліття і трохи більше, оскільки через нього проникав дим, який утворював сажеву смолу, що була своєрідним захисним шаром. У музейних умовах такий дах може протриматись 15—20 років. Мало того, слід добре вимолочувати житній колос, бо якщо десь залишиться одна-дві зернини, то заводяться миші, які псують покрівлю.
Торік розпочали і перекрили — через брак соломи — лише більш як половину хати, що привезена до скансену із села Рекіти Міжгірського району. До речі, перекривали майстри із села Смерекова Великоберезнянського району. Цю роботу продовжать і тепер. Щоправда, трохи пізніше, оскільки в їхньому районі не вдається заготовити потрібну кількість матеріалу.
Тож керівництво музею відшукало фермерів на Житомирщині, Чернігівщині і Полтавщині. Домовлено, що в селі Мелені Коростенського району Житомирської області буде заготовлено 1500 солом’яних снопів-кулів, а з кожного куля виготовляють по дві жупи, якими й криють дах. Ще 600 кулів буде заготовлено на Чернігівщині. Усе доставлять до Ужгорода на початку вересня. Почнуть крити хату із села Тибава Свалявського району. А згадувану рекітську хату докриють соломою, яку заготують на Великоберезнянщині.
Василь НИТКА.
Фото надано автором.
