Оксана ЛИНІВ: «Не дамо згаснути вогню!»
Днем симфонічного тріумфу України в Берліні називають знавці виступ Молодіжного симфонічного оркестру в столичному «Концертхауз» під час фестивалю Young Euro Classic, у якому брали участь 19 таких само колективів з цілого світу. Вражена майстерністю українських віртуозів, котрі виконали Симфонію №7 Бетховена, німецька публіка влаштувала їм 20-хвилинну овацію. Вони виконували також твори українських композиторів, і деякі з них за кордоном прозвучали вперше.
Ця грандіозна перемога стала можливою завдяки подвижницькій роботі шеф-диригента оркестру і, власне, його засновниці, головного диригента філармонійного оркестру та Опери в австрійському Граці, колишньої львів’янки Оксани Линів. Пані Оксана не потребує представлень, бо відома всьому музичному світу. Справжнім відкриттям фестивалю стало технічно бездоганне, віртуозне виконання творів відомих композиторів молодими талановитими музикантами.
Кореспондент «Голосу України» побувала на концерті українських учасників фестивалю і взяла інтерв’ю у диригента Оксани ЛИНІВ.
На знімках:
Оксана Линів
Молодіжний симфонічний оркестр України
Юні музиканти українського оркестру після концерту у Берліні
Виступ українського молодіжного оркестру у "Концертхауз", Берлін
Про оркестр, котрий підкорює Європу
— Пані Оксано, виступи Молодіжного симфонічного оркестру України на цьогорічному фестивалі Young Euro Classic стали подією у музичному житті Берліна. А німецька публіка не могла повірити в те, що оркестру ледь виповнився рік! Що це за феномен такий?
— Це — cуто український оркестр. Ініціаторами його створення восени 2016 року стали Бетховенський фестиваль у Бонні та радіо «Німецька хвиля» за підтримки уряду Німеччини, Гете-інституту, Міністерства культури України в партнерстві з фестивалем ЛьвівМоцарт. У рамках міжнародного проекту «Campus» молодих музикантів із країн, котрі мають самобутню культуру, але ще невідому широкому загалу, щороку запрошують виступати в Бонні. Того разу вибір організаторів випав на Україну. А мені запропонували дібрати музикантів. Що я зробила з допомогою Федерального оркестру Німеччини.
— Чи складно було дібрати таких музикантів?
— У нас дуже багато талановитих дітей. А майбутніх оркестрантів обирали за конкурсом у два етапи, разом із німецькими фахівцями. Щоразу з 200 претендентів обирали 30 музикантів. Зараз у колективі — 70 учасників віком від 13 до 23 років з усіх куточків України. Здебільшого вони навчалися чи навчаються у музичних школах чи спеціальних школах-інтернатах, а дехто вже і в консерваторіях. Звичайно, для всіх учасників це надзвичайно важливий період, оскільки вони без досвіду роботи в оркестрі. Тож усі навички мали отримати вже у складі колективу. Далі були їхні перші симфонії, перші спільні концерти. Це дуже цікавий і потрібний досвід. А виступати ми справді почали торік і перші концерти грали разом із Молодіжним симфонічним оркестром Німеччини: половина складу була українською, половина німецькою.
— Але зараз усі музиканти в оркестрі — українські!
— Так. І ми вперше таким складом у середині серпня презентували наш оркестр на найпрестижнішому з молодіжних симфонічних фестивалів світу. Що було дуже відповідально, адже цього разу не мали підтримки сильних німецьких музикантів. Але ми змогли справитися із надзвичайно високого рівня складності симфонічною програмою самотужки.
Про прагнення грати українську музику
— Кожен музикант може бути фахівцем, але грати в групі — це непросто...
— Я розумію, чому слухачі нашого концерту не вірили, що оркестру всього один рік. Славетний диригент Герберт фон Караян говорив, що оркестр навіть із дуже професійних музикантів повинен пограти п’ять років разом, щоб стати оркестром справді високого рангу. В нас так багато часу не було: дуже юні музиканти з усіх куточків України з’їхалися фактично на один тиждень. Перед тим вони мали вивчити програму вдома і самотужки. Але коли вони збираються разом, то мають почути одне одного, зрозуміти, як це грати колективом? Яке це відчуття — бути єдиною частиною величезного організму?
Наші музиканти зуміли стати оркестром. І я можу пояснити, як їм це вдалося: висока мотивація, відчуття плеча, почуття відповідальності, прагнення стати кращими серед кращих. Вони знають, що для досягнення цієї мети слід гідно тримати високий рівень…
— Музикознавці кажуть, що ваш проект — Молодіжний симфонічний оркестр України — робить внесок у світову та європейську культуру, знайомлячи публіку з творами українських композиторів.
— Це справді так. Досі такого оркестру в Україні не було. Ми виступаємо у Берліні на фестивалі молодіжних симфонічних колективів із 19 країн. Це вражає, адже класична музика стала символом міжнародної єдності, європейських цінностей і цінностей цілого світу. А також те, що Україна має можливість тут бути представленою. Це чудово, що можемо презентувати не лише шедеври всесвітньо відомої класики, як, приміром, Сьому симфонію Бетховена, а й твори українських класиків, котрі ще ніколи не звучали в Західній Європі. У ФРН відбулася прем’єра Камерної симфонії для скрипки з оркестром Віталія Губаренка, а також його симфонічної картини «Купало» і «Української поеми» Євгена Станковича.
— Але ж це дуже відомі твори наших композиторів!
— Так, але світ мало знає про українську класичну музику. Я сама не один раз переконувалася, що український репертуар в світі невідомий, його ніхто не знає, тож ніхто не може мати про нього певної думки. Причому я навіть скажу, що така проблема існує з українськими симфонічними оркестрами. Приміром, у репертуарі філармонії часто твори класичних українських композиторів виконуються до певних подій чи фестивалів, але фактично відсутні в постійній афіші. Тож такої традиції — виконання класичної музики, як і сучасної класичної музики — немає...
— Чому?
— Усе залежить від диригентів, які підлаштовуються під смаки публіки, а відповідно, публіка, якщо її не виховувати, то вона й не знатиме цих творів. Тож люблять слухати те саме, що всі знають, що на слуху — замкнуте коло. Чудово, що Молодіжний симфонічний оркестр України за короткий термін існування переграв велику кількість творів українських композиторів. Торік це була симфонічна поема Бориса Лятошинського, а також прем’єра твору сучасного українського автора Богдана Сєгіна. Нині ми граємо два твори Губаренка, Євгена Станковича. Також на фестивалі у Львові зіграли світову прем’єру — спеціально для нас написану кантату Золтана Алмаші для трьох народних голосів та симфонічного оркестру на теми купальських пісень. Наш оркестр не лише грав, а навіть і співав ті купальські пісні! Це — надзвичайно цікавий досвід. Мені дуже приємно чути від наших музикантів зізнання, що вони відкрили для себе українську музику. Вони кажуть, що складалося враження, ніби українських цікавих творів, гідних стати поруч з шедеврами чи всіма знаними творами інших світових класиків, немає. Але нині це враження змінюється...
— Так, і це зробили музиканти Молодіжного симфонічного оркестру, котрі зуміли донести український колорит до шанувальників класики, що значною мірою є заслугою диригента. Як вам це вдалося?
— Звісно, передусім величезною кількістю репетицій, тренінгів і майстер-класів із запрошеними міжнародними фахівцями, й не лише музичними, а й, приміром, з розвитку командного мислення, якостей лідерів. Загалом ми дуже багато спілкуємося з музикантами. Зараз мені приємно бачити в їхніх очах упевненість у власних силах і усвідомлення того, що вони представляють свою державу. Також, що це не просто якась їхня приватна справа, котра їм подобається, а що вони персонально відповідальні за нове українське майбутнє. І вони всі знають моє порівняння з Олімпійськими іграми, де українська збірна має гідно виступити. Так само ми теж є олімпійською командою, але у сфері культури, де цілий світ на нас дивиться.
Про фінанси, які «грають» романси
— Це — грандіозний проект. Хто його фінансує?
— Я вже розповідала, що заснування оркестру загалом не було б можливим без фінансової підтримки Німеччини, котра надала нам допомогу для старту. Цього року нам удалося отримати другий грант на продовження цієї співпраці: Федеральний оркестр Німеччини приїжджав до Львова та Києва, а ми зараз у Берліні — такий культурний обмін між Україною та Німеччиною. Я надзвичайно вдячна і маю високу повагу до Німецької держави, до того, як високо тут цінується культура. Німеччина справді простягнули нам руку допомоги, яка реалізувалася не в гаслах, а в такому жесті — надати саме українській молоді можливості, які має європейська молодь.
— Як реалізовується ця можливість?
— Ми насправді маємо чимало міжнародних успіхів. Після наших виступів торік у Берліні та Бонні ЗМІ багато писали, що це є відродженням нації, духу музики, що це нова об’єднана Україна, справді нове українське покоління, європейське покоління. Було дуже багато позитивних публікацій — напевне більше, ніж за останні 25 років незалежності. Просто дякуючи оркестру, цим молодим музикантам.
— Чи про це знають «домашні» відомства, котрі покликані дбати про розвиток української музичної культури?
— Зараз цю інформацію ми хочемо донести до наших політиків, до наших «верхівок» в Україні. Я нині справді вже шукаю контакти також і в Києві. Міністерство культури починає потроху нам давати якісь невеличкі кошти, але в рамках цілого проекту це поки що дуже мало. Але, звичайно, що потроху також шукаємо і приватних спонсорів. На щастя, є в Україні люди, які усвідомлюють, наскільки важлива культура саме для статусу держави. Але якщо ви мене запитаєте: «Яке майбутнє у Молодіжного симфонічного оркестру, чи є воно загалом?», то я скажу, що не впевнена у його майбутньому. Мені навіть страшно це сказати нашим дітям, які з таким запалом готуються до концертів. Та зараз я не можу їм сказати, коли ми наступного разу зустрінемось в наступному році і який у нас буде проект. Але коли дивлюся на цей вогонь, яким вони палахкотять, на те, наскільки їм необхідна така творчість, то знаю, що ми звідкілясь будемо брати ці кошти, збирати, але не дамо їм згаснути.
Так, було б чудово, якби ми могли вже зараз чітко оголосити дати наших наступних музичних зборів і репетицій, сказати, яка в нас програма, хто з нами працюватиме, куди поїдемо. Але поки що це все дуже непевно, хоч наша команда багато над цим працює: шукаємо гранти, зв’язки, щоб усе це зібрати і організувати наступну роботу та виступати на європейській сцені.
Про традицію поколінь
— Ваш графік розписаний набагато наперед, але ви все-таки знаходите час для Молодіжного симфонічного оркестру. Чому ви це робите?
— Так, це — мій вільний час, мої вихідні, відпустки, які я інвестую у такі проекти. Цього року я змогла викроїти дев’ять днів на відпочинок за цілий сезон. А наступний починається вже за кілька днів, і я лечу до Граца, де відбудеться перша репетиція. Цей сезон буде дуже насичений: чотири оперні прем’єри у Граці, крім того, ще мій дебют у Штутгарті, також у берлінській Дойче опер з Людмилою Монастирською. Ще величезна кількість прем’єрних програм. Але я розумію, що це має хтось робити, і неможливо більше чекати. Завжди основні важливі речі тримаються на окремих лідерах, на ініціативі окремих людей, якщо хочете, то й на певному фанатизмі. І ти отримуєш велику віддачу, оскільки бачиш результат таких зусиль…
— І все-таки, якщо говорити про майбутнє Молодіжного симфонічного оркестру України, то яким би ви хотіли його бачити?
— Я б хотіла, щоб ми стали свідками важливих кроків в історії України. І щоб цей оркестр набирав свою подальшу історію, щоб він виховав надзвичайно сильних музикантів України, щоб це стало традицією. Щоб стало традицією поколінь, коли музиканти, які з нього виходять, стають згодом відомими. А потім повертаються в оркестр, щоб допомагати і вчити знову молодих. Хотілося б, аби при оркестрі був фонд, котрий би міг забезпечувати інструментами дітей з обмеженими фінансовими можливостями, щоб оркестр міг виступати на регулярній основі і в Україні, і за кордоном. Це справді дуже гарний і світлий проект, який дуже потрібний Україні для її міжнародного іміджу.
Інтерв’ю взяла Наталія ПИСАНСЬКА.
Фото автора.
Берлін.
