Значну частину свого життя я не святкував свої дні народження. Бо того дня, коли мені виповнилося сім років, помер мій батько. Йому було лише тридцять три... Тож вразливий підліток вирішив, що найкращою пам’яттю про татуся буде табу на святкування власних іменин.
Із часом підлітковий максималізм минув... Життя брало своє, «оточуюче середовище» вимагало хліба і видовищ. Пам’ять про батька збереглася в інших виявах. Траплялося, що свій день я святкував не в сім’ї, а у відрядженнях. Владивосток, Волинь, Сміла, Хмельницький, Суми, Солт-Лейк-Сіті (США). Ось далеко не повний перелік адрес, де у відрядженнях мене наздоганяли іменини. Особливо запам’яталося святкування сорокап’ятиріччя. Саме тоді на запрошення церкви мормонів я перебував у американському штаті Юта, де готував матеріали про Церкву Ісуса Христа Святих останніх днів.
Згідно з робочим планом дня іменин, за вечерею ми мали підбити підсумки вже зробленого, обговорити майбутню зустріч із керівництвом церкви — одним із дванадцяти апостолів. Трапеза відбулася у мормонському ресторані просто неба, стилізованому під табір біженців — мормонів. По периметру — халабуди на колесах, по центру — вози. Цікавинкою служили також живі чудернацькі кактуси вперемішку з муляжами. Алкоголь відсутній. Бо мормони непитущі. Не вживають навіть каву і чай. На всю столицю штату Юта, півторамільйонний Солт-Лейк-Сіті, лише два магазини, де продається алкоголь. Напевне, для гостей штату. До речі, наступного дня мої друзі — журналісти з Києва, знайшли ці магазинчики, і у готельному номері ми відзначили ювілей по-українськи.
Так от: у розпал трапези в ресторані до закладу на баских конях увірвалися три озброєні ковбої і почали стріляти у небо. У страху очі великі. Мене корчі взяли. Перша реакція — терористи. Але коли ковбої підхопили вашого візаві під ручки і почали співати оди, зрозумів — мене вітають. А до цього американці — наші гіди, мовчали, як радянські партизани. Сюрприз вдався. Наступного дня привітав мене і один із дванадцяти апостолів. Він же порадив нашим опікунам зводити київського гостя у Бібліотеку сімейної історії, у засіках якої зберігаються дані про усіх, хто свого часу переїхав у Америку на ПМП. А раптом... Уявляєте, з яким нетерпінням я чекав відповіді комп’ютера. Мимо... Лише якийсь Бровчун переїхав з Європи до Канади. А всі Бровченки де народилися, там і пригодилися. Ось така історія.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
