Наступного дня, у понеділок, на День Пришестя Святого Духа, до обителі прийдуть і з’їдуться численні гості на храмове свято.
Ще з суботи церква монастиря заквітчана кленовими та березовими галузками, запашним зіллям, розкішними трояндами і лілеями. Всі доріжки, що ведуть до храму, встелені луговою травою, любистком та м’ятою. Вхід до святині увінчує зелена арка з кленового гілля.
Побачити стародавню обитель, розташовану на узвишші легендарного лісового урочища Холодний Яр, прибуває багато люду. Одні прагнуть доторкнутися до святощів прадавнього намоленого храму, інші — помилуватися лісовими озерами та джерельцями, рідкісним різнотрав’ям урочища, побувати на місцях боїв борців за волю України.
У радянські часи приміщення обителі були зруйновані, а в Свято-Троїцькій церкві зберігалося колгоспне збіжжя. Тільки після проголошення Незалежності України розпочалося відродження монастиря. Лише кілька черниць та послушниць на чолі з ігуменею Мотроною трудилися зранку до вечора. Вони працювали на реконструкції храму, на будівництві келій, у полі і в саду, щоб відновити напівзруйновану святиню, впорядкувати навколишню територію.
Сьогодні у Мотронинському Свято-Троїцькому монастирі мешкає приблизно тридцять насельниць. Завдяки їхнім старанням гарно опоряджена церква, затишні келії, дбайливо доглянуті сторічні горіхи та яблуні. А ще — море квітів, що ваблять своєю красою з ранньої весни до пізньої осені. Майже щодня сюди прибувають екскурсійні автобуси з туристами і прочанами. Бувають і міжконфесійні дискусії. Нинішня настоятелька монастиря Іларія, яка родом із Західної України, реагує на це так: «Чому нашу обитель називають московською? Ми живемо, молимося, трудимося на своїй землі. Ми — українці, у нас православна українська церква...»
Попри ідейні розбіжності монастир та його околиці люблять відвідувати представники українських молодіжних патріотичних організацій. На березі Гайдамацького (Монастирського) ставу вони освячують зброю, проводять дитячі пластові табори. Кілька років поспіль — всеукраїнський фестиваль «Незборима нація. Холодний Яр». Під стінами монастиря, де у 1920-му повстанці поховали сотника полку гайдамаків Івана Компанійця, встановлено пам’ятний хрест усім холодноярцям, які полягли за УНР. За монастирським полем цієї весни відкрито меморіальний знак загиблим у російсько-українській війні бійцям 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
— Мотронинський Свято-Троїцький монастир — це символ незламності національної сили і твердості духу, — переконана дослідниця Холодного Яру Ольга Галушко. — Тут особлива атмосфера. Відчуваєш подих історії, духовну спорідненість і безперервність поколінь.
...Урочисто линуть над лісом, пагорбами й улоговинами Холодного Яру монастирські дзвони. Хто хоч раз чув їх, вклонився святині та героям, які скропили рідну землю своєю кров’ю, хто дихав цілющим повітрям, пив джерельну воду, слухав тишу скіфських курганів — той обов’язково ще раз повернеться сюди, до унікального куточка Черкащини. Такий феномен, така духовна сила стародавнього Мотронинського Свято-Троїцького монастиря та Холодного Яру.
Фото автора.
З історичних джерел та переказів
Мотронинський Свято-Троїцький монастир бере свій початок з княжої доби Київської Русі. Тут, на високому плато, де колись існувало скіфське прамісто, воєвода Мирослав збудував фортецю. Твердиня захищала південні рубежі давньоукраїнської держави від ворогів. Згодом, після загибелі Мирослава, фортеця стала монастирем, названим на честь Мотрони, дружини відважного воєводи. Тричі обитель зазнавала спустошення, однак, немов безсмертний Фенікс, відроджувалася з попелу. Від монастирської свічки спалахували найграндіозніші повстання українського народу: Хмельниччина, Коліївщина, Холодноярські змагання за УНР. Тут, на святій землі, двічі побував Тарас Шевченко й створив малюнки «Мотрин монастир» та «Тисячолітній дуб». Його слова, написані після відвідин Чигиринщини, «...і повіє огонь новий з Холодного Яру», стали пророчими.
