У кожного своє покликання. Важлива цінність — вміти це покликання розпізнати і мати змогу практикувати у житті.

Спогад десятилітньої дівчинки із сімдесятих років пробив щілину у сьогодення. Марія Антонів: «Якось суботніми вечорами, ми з мамою мали традицію переглядати старі родинні фото або малювати чоловічків з гострими профілями, немов меми із кікладського мистецтва. Це був розкішний для мене час, який я з нетерпінням завжди чекала. Тоді я зрозуміла, що хочу за будь-яку ціну з’єднатися з мистецтвом, хочу бути його амбасадором у школі, хочу вчити дітей малювати...»

Хто така Марія Антонів? Представниця четвертої хвилі еміграції. Відчайдушна молода українка, яка в 1990 році, коли ще Україна була закрита на радянський замок, перетнула Атлантику. Антонів, подібно до перших емігрантів Західної Канади, мала свій «лісоповал», нелегко обробляла власну життєву і творчу ріллю під торонтським сонцем. При спілкуванні з мисткинею напрошується важлива характеристика її темпераменту — запальна до роботи. Пройшовши через численні та важкі випробування, художниця своїм мистецтвом проорює власну борозну на чужоземному полі.

Марія Антонів здобула мистецьку освіту в Україні і зуміла продовжити її у International Academy of Design and Merchandising, Toronto. Навчаючись мистецької грамоти за канадською системою, художниця відзначила особливості методики канадської педагогіки, яка дала їй змогу вдосконалити композиційну манеру, сміливіше працювати із колористичними співвідношеннями, бути відвертою в обранні наративу до своїх творів. Тут відкрилася непізнана метафізика абстракції. Ще колись, на університетських студіях в Івано-Франківську, каменем спотикання була нарисна геометрія, яка вже пізніше допомогла у пізнанні цієї абстракції та асоціативних схем. Це ми можемо підтвердити у картині «Фіолетові враження», де авторка по-своєму інспірує кольорові об’єми від Тома Томсона із легендарної «Group of Seven», по-антонівськи вона виводить улюблені вангогівські іриси, які стилізовано у музичному ритмі вкладає на полотні.

Колір для художниці відіграє чи не найважливішу роль, вона світлотіньовими нюансами ліпить форму. Її колористичні співвідношення вселяють відчуття спокою, колір викликає підсвідомі асоціації, впливаючи на психо-інтелектуальний стан людини. Вплив канадської «мистецької сімки» відчутний у творчості не одного художника, однак пані Антонів у спогляданні та інспірації їхнього мистецтва майстерно вибирає найкраще, кольороподіл, відчуття площин, температуру повітря і вібрацію світла. Це можемо побачити у її осінньому пейзажі «Збирання кленового сиропу» (Sugar Shack) (на знімку).

Продовжуючи аналізувати її мистецтво, слід підкреслити бінарність у творах художниці: подвійність змістів і формотворень, подвійність життя горизонтальних і вертикальних начал. Перехресні думки, конструктивно вбрані в зміст, малярка в жіночій манері укладає на полотно. Такі сполуки бачимо у творі «Вічний танець» (Eternal Dance), присвяченому початку нового життя, де художниця балансує семантичними кольоровими масами, а червоне тло демонструє як поле бою двох індивідів, які заколисують емоційну бурю власного життя.

Емоція — невід’ємна риса її мистецтва. Художниця її успадкувала ще від українського Мікеланджело, скульптора періоду рококо Георга Пінзеля. Марію Антонів сміливо можна назвати натхненною Пінзелем, адже роками вона відвідувала дитячу школу, яка дослівно розміщувалась у перлині барокової архітектури — Бучацькій ратуші, що на Тернопільщині. Зодчим пам’ятки був Меретин, а скульптором-декоратором — Пінзель. Динаміка руху, пластика жестів, емоційність характерів скульптурних образів, які мало не щоденно зливалися в погляді, безумовно, вплинули на мистецьку манеру Марії Антонів, особливо на її непосидючу палітру. При розмові мисткиня якось згадала про спорадичність змішування кольорів, про залежність техніки, яку завжди любить піддавати експериментам, легко замінюючи лисерування на оптичне змішування. А ще любить залишати картини на усамітнення, мовляв, кожній картині потрібен психолог і кожна картина може стати «мовчазним співрозмовником». Художниця ніколи не перемальовує картин, порівнює — це наче вбирати чистий одяг на брудне тіло.

Однак у мистецтві і не без огріхів. Художниця часто не вміє вчасно зупинитися і відпустити картину з-під свого пензля. На це почасту хворіють її квіти. Адже з квітами найчастіше асоціюють творчість Марії Антонів. Особливо за її проект «Квіти Канади» (Canada Blooms), який вона присвятила 150-літтю цієї держави, зобразивши в одній серії тринадцять квіткових композицій найхарактернішої флори кожної провінції. Квіти на полотні — це комфортна зона художниці, в якій вона почувається найкраще. 

Кожна флористична композиція — це емоційний стан її душі, тембр настрою і невловима партитура хвилювань.

Особливий світ відкривають орнітологічні композиції мисткині. Птахів малює зрідка, однак вони завжди постають у контексті життєвих історій чи навіть сакральних тем, як, наприклад, «Chatting time», три грації, або три віщуни, котрі чекають на право сповістити чиюсь долю.

Певна містерія дива постає у картині «На полі». Авторка зображає на скромному полотні сіро-білих пернатих гусей, які отаборилися коло озера у затінку під сухою гіллякою, обтяженою спогадами і часом. Художниця обирає срібно-блакитну палітру, якою прагне змоделювати дещо містичне середовище одного з її улюблених місць перебування та емоційної інспірації.

Антонів — не просто активна художниця, яка має за плечима десятки персональних і групових виставок по Канаді, а також Італії, Англії та США. Вона також є дуже активною в українській громаді, входить до Спілки Канадсько-українських художників Північної Америки, Асоціації жінок-мисткинь Канади, Художнього товариства Бромлі, у Великобританії, а також є співзасновником мистецького угрупування ЛАТКА. Часто Марія віддає своє мистецтво на благодійність. Вона п’ятий рік поспіль є співорганізатором доброчинного марафону Діти Канади — дітям України, основна мета якого — зібрати кошти для українських дітей Героїв АТО. Цікавий девіз цього проекту — «Живопис взамін на позитивні емоції дітей». Мистецтво також може боронити національні географічні рубежі.

Марія Антонів — екстраверт за характером, на полотні і в українській громаді, яка не боїться змінювати мистецькі стилі, товариства і середовища, легко перекваліфікувавшись з вчителя малювання у графічного дизайнера, успішно майструючи анімації до голлівудських стрічок, зуміла повернутися в русло першоджерела образотворчого мистецтва. Малярка пройшла нелегкий шлях від «Гладіатора» до «Магнолій», почасти втрачаючи друзів і віру у власні сили, однак завжди зберігаючи впевненість і відданість мистецтву, яке було і залишається її стабільною платформою духовності, креативності та ідейності.

Христина Береговська, Львівська національна академія мистецтв, для «Нового Шляху — Українських Вістей» (Канада).