На знімку: Олександр Жуковський біля своєї роботи на тканині «Доктор Гаше».
Чому херсонського кухаря в художники прийняли
Недарма кажуть, що кулінарія — теж творчість. І від володарювання каструлями й пательнями до високого мистецтва часом не більше одного кроку. Цей крок і зробив простий херсонський кухар Олександр ЖУКОВСЬКИЙ.
Причому виявився його поступ таким удалим, що цьогоріч всевладного повелителя плити й мангала... прийняли до Національної спілки художників України!
Потяг до малювання Олександр відчував з дитинства. Ще в школі просив однокласників накреслити якусь точку чи простеньку геометричну фігуру в зошиті, та одразу ж розгортав на цій нехитрій основі цілу картину. Друзі були в захваті — от тільки вчителі за голови хапалися. Однак згодом юнак «учитися на художника» все ж таки не пішов — після дев’ятого класу двоюрідний брат загітував іти до міського ПТУ-9 опановувати заманливий фах кухаря-кондитера. Чому заманливий? Брат казав: учитися на кухаря — то практика на морі і завжди багато дівчат навколо. Ну як тут не погодитися? Тож невідворотними стали і знайомства з красунями, і робота біля мангала у ресторані курортного селища Залізний Порт, і експерименти із солодощами.
Усі страви у Олександра виходили однаково добре, та найбільше вподобав торти — вони якось непомітно перетворювалися... на картини. Один такий, згадує, став цілою композицією під назвою «Собачий вальс» — там чотирилапе створіння «бігало» по піаніно з крему. Полюбляє він і старшій доньці, котра працює кондитером у кафе, «сюжети» для тортів підказувати.
Та з роками кухаря дедалі більше вабив саме живопис, і дедалі менше лишалося часу на кулінарію. Щоправда, ці картини Олександра Жуковського на смак тепер уже не спробуєш. Адже для їх творення херсонець використовує абсолютно неїстівні фарби, а часом навіть звичайнісіньку хлорку. Поясняє: нею добре «промальовувати» відтінки шкіри людського тіла на основі з тканини. Додав щедріше — тон світлішає. Часом на одну роботу літрову банку хлорки витрачає.
Загалом картини в Олександра виходять чудернацькі, трохи хуліганисті — як-от, «Гра у танчики». То на них «вихлюпується» вся райдужна палітра, то вони всуціль у чорних та темно-коричневих відтінках. Але завжди біля них тягне зупинитися, замислитися і... посміхнутися. А саме цього митець і добивається, це вважає головним призначенням для себе, як для художника.
— Зараз в Україні буття загалом невеселе — триває війна, багатьом землякам виживати сутужно, і приводів для душевного піднесення у них обмаль. Тому й хочу, щоб мої картини завжди давали їм трохи радощів, аби біля них у глядачів народжувалася посмішка. Адже я щиро люблю людей, і щодня шукаю натхнення саме в любові й спілкуванні з ними — моїми дітьми, друзями, добрими знайомими, — щедро ділиться творчими секретами
39-річний член НСХУ Олександр Жуковський.
На своїй дебютній виставці у залі обласної організації НСХУ Олександр залишився вірним своїй невгамовній натурі. Й трішки похуліганив — частину картин перевернув і так вони висіли. Виставку через те й назвав «Догори дриґом». Невинний жарт, але в ньому й серйозне спонукання: оскільки у стані «догори дриґом» розгледіти роботи митця складніше, відвідувачі довше біля них залишатимуться. Отже, краще сприймуть той оптимістичний заряд, що його несе кожна Олександрова картина. А там, може, і настрій покращає, і життя вже не видаватиметься таким похмурим. Догори дриґом — часом це буває весело!
Фото автора.
