Цікавинкою мистецького проекту «Чисті уста», презентацію якого заплановано в Києві на початок 2020 року, має стати сольний концерт молодої обдарованої піаністки Марії Гуріної. Нині вона активно готується до цього творчого дебюту після вимушеної перерви.
Утім, Марійка спільно з композитором, автором дванадцяти прелюдій Володимиром Машікою, вже записала і представила публіці його твори — в проекті «Чисті уста». Кожна мініатюра супроводжує відповідну картину Марійчиного батька, художника Володимира Гуріна. Прем’єра творчого проекту відбулася в арт-центрі «ILKO Gallery» в Ужгороді. Відвідувачі мистецького заходу відтворювали прелюдії Володимира Машіки у виконанні піаністки Марії Гуріної за QR-кодами, розміщеними поруч із виразними абстракціями художника Володимира Гуріна. Про успіх проекту цього творчого тріо «Голос України» вже писав.
Київська презентація робіт митців за безпосередньої участі самої Марійки має стати своєрідним апофеозом їхньої взаємодії, творчого взаємозбагачення, утвердження великої сили мистецтва в людських стосунках. Річ у тім, що, на жаль, Марія за станом здоров’я (вона потребує дуже серйозного лікування і вартісної операції) не змогла грати в Ужгороді. А проект, власне, спрямований і на ознайомлення шанувальників сучасного образотворчого та музичного мистецтва з новими іменами, висхідними зірками, і на залучення благодійників та меценатів для підтримання обдарованої піаністки.
Із Марійкою ми розмовляємо в, я сказала б, сакральному не тільки для багатьох художників, а й загалом вітчизняних та зарубіжних поціновувачів української, київської художніх шкіл місці — майстерні Василя Івановича Гуріна. На жаль, не так давно він, Марійчин дідусь, залишив цей світ. Але музика в його майстерні лунає. Марійка грає тут на розкішному роялі «C. Bechstein», придбаному родиною за щасливого випадку. Сам інструмент є шедевром німецького виробництва, легендарним уособленням високого мистецтва. Мелодійні, ніжні, витончені, а часом потужні та глибокі звуки чудового інструмента сповна передають майстерність гри молодої музикантки, наповнюючи її саму і відтворювану нею музику власною енергією… Так мені здалося, коли Марія, на моє прохання зіграти на роялі, виконала сонату Йозефа Гайдна. Здається, музика сповнює рухом і самі Гурінські пейзажі, що висять на стінах. А усмішка пана Василя з його портрета, кажуть, невідомого автора, підбадьорює, очі, примружені, зовсім не засмучені, радісні...
Гурін-старший, закоханий у романси, любив музику і дуже хотів бачити онучку видатною піаністкою. Та над усе він мріяв про те, щоб його улюблениця була здоровою. Він боровся за її життя. А свого не врятував. Серце не витримало. Воно зупинилося якось так рішуче, наче ця жертва була неминучою, а він був готовий на все. Незадовго до цього трагічного дня у виставковій залі «Хлібня», що в Софії Київській, на відкритті художньої виставки сина — Володимира Гуріна — він виступав із напутнім словом, спілкувався з колегами, учнями, як завжди, жартував… Та смуток в його очах благав про допомогу.
Згадалося, як одного разу на своєму ювілеї Василь Іванович співав романси під акомпанемент Марійки. Про цей дивовижний дует говорили тоді довго, він багатьом запам’ятався. Бо всі знали пана Василя як завзятого, ліричного, романтичного життєлюба, наділеного могутнім оперним голосом, артистизмом, харизмою. І побачили, якою віртуозною піаністкою є його тендітна золотоволоса онучка.
— Дідусь любив романси, мені вони також подобаються, вивчила чимало мелодій на фортепіано. Але тоді на ювілеї це насправді був експромт, — каже Марійка.
Пригадує, як трепетно Василь Іванович опікувався її вступом до консерваторії. Цей вибір не мав альтернативи, бо дівчинка змалечку займалася музикою, опановувала гру на клавесині і фортепіано. Залюбки навчалася в Київській дитячій Академії мистецтв. Та Василь Іванович переживав за юну абітурієнтку. Він свого часу знався з нині теж покійним композитором і музикантом, народним артистом України, професором Михайлом Степаненком.
— Я ще малою приходила з дідусем до Михайла Борисовича в консерваторію. Тож перед вступом він прослуховував мене і дав добро. У приймальній комісії тоді була і народна артистка України, професор Людмила Леонідівна Марцевич, їй сподобався мій виступ, і вона запропонувала навчатися в її класі.
І не дивно, бо Марійка — вихованка піаністки і педагога, доцента Київської дитячої Академії мистецтв Ірини Володимирівни Рябчун — серйозно готувалася до музичної кар’єри, старанно опановувала гру на фортепіано. Пані Ірина Рябчун, запрошувана як член журі конкурсу «Резонанси», що проводився в Українському культурному центрі у Франції, мала можливість узяти з собою когось з вихованців, тож Марійці двічі пощастило ставати конкурсанткою. В Парижі віртуозність юної музикантки оцінили гідно — вона здобула перше місце, а наступного разу — друге.
— У Парижі, під час конкурсу, мені пощастило познайомитися з нашим знаменитим земляком — оперним співаком незабутнім Василем Сліпаком, який загинув у російсько-українській війні, — каже Марія. — Він своїм неймовірно потужним зворушливим голосом виконав тоді на концерті в Українському культурному центрі пісню «Щаслива будь» Василя Барвінського на слова Богдана Лепкого. І досі ця музика і голос лунають в уяві. Своєю творчою наполегливістю Василь Сліпак є справжнім прикладом.
Нині Марія готує репертуар для сольних концертів і робить записи творів Йозефа Гайдна, Роберта Шумана, Клода Дебюссі та інших видатних композиторів.
— Певний репертуарний доробок маю, — розповідає Марійка. — Якби сьогодні була нагода зіграти концерт, мабуть, погодилася б. Робота відволікає від переживань через стан здоров’я і прийдешню боротьбу з недугою. Сподіваюся, все буде добре. І колись, після завершення навчання, зможу здійснити омріяну подорож на великому океанічному лайнері — влаштуватися піаністкою і грати, грати, грати… Концерти для душі, а після турне (сміється) викладатиму гру на фортепіано. Також — для душі.
Дуже хочеться вірити, що мрія здійсниться. Тож побажаймо Марійці океани музики.
