Певним чином цей проект став головним у її творчому житті.

Ідея створення такого пам’ятника народилася наприкінці минулого століття. Ставши незалежною державою, Україна потребувала нових символів, які мали об’єднувати націю. Пам’ятники Cоборності планувалося поставити в чотирьох містах країни — Луганську, Чернігові, Ужгороді та Севастополі, і ці чотири вектори повинні були зв’язати, скріпити Україну. Конкурс серед скульпторів на створення такого монумента був оголошений ще при Президенті Кучмі, але щось пішло не так. Пізніше його намагалися проводити ще двічі, і тільки вчетверте результат був досягнутий. Переможцем обласного конкурсу на Луганщині у 2003 році став проект скульптора Катерини Домненко та архітектора Володимира Знам’янського, її чоловіка. Він мав такий вигляд: у небо на висоту до 40 метрів злітала арка, яка символізує український рушник, а на ньому у вигляді рельєфів вишиті події з історії України. Арка чиста, біла, як хмара, а на найвищій її точці — ширяючий сокіл як символ свободи. Внизу — як квінтесенція української культури — кобзар, який грає на кобзі. «У пам’ятному знаку використана ідея рушника. У народному трактуванні тканина рушника символізує природу рідного краю, а вишивка — місце людини в природі. Стосовно до пам’ятника форма рушника — це портал храму природи і духу українського народу», — описувала тоді Катерина свою ідею.

Ідея, безсумнівно, була дуже красива. Пізніше скульптор зізналася: «Мені не вірилося, що ми з чоловіком змогли створити таку роботу. Мабуть, натхнення було настільки сильним, що вдалося відчути незалежний характер українського народу, його ідентичність, прагнення до свободи, зрозуміти глибоку суть соборності». Хотілося швидше взятися за здійснення цього проекту, але час від часу з’являлися різні проблеми, що відсували реалізацію задуманого на невизначений термін. Коли прем’єром став Янукович, пропало фінансування. Коли в серпні 2005 року Президент Ющенко доручив завершити будівництво монументів у країні, зокрема в Луганську, виникли проблеми іншого характеру.

— На той момент у Луганську ніяк не могли вирішити, де поставити пам’ятник, — розповідає Катерина. — В умовах конкурсу місце було позначено: парк Східноукраїнського державного університету. Потім на архітектурних радах обговорювалося інше розташування пам’ятника — біля українського театру. Пропонувалося прибрати стелу «Борцям за комунізм», яка давно морально застаріла. Але коли звучить слово «комунізм», про художні переваги і недоліки говорити вже марно — проблема одразу переходить у політичну площину. Головний комуніст області Спірідон Кілінкаров, звісно, не погодився з таким рішенням. До речі, ми з Володею підготували кілька варіантів прив’язки пам’ятника у різних місцях Луганська. Але для усіх варіантів знаходилася причина відмови. То хтось уже викупив заплановану під пам’ятник землю, то він комусь щось закриватиме, то члени архітектурної ради не могли дійти згоди... Вже тоді я відчувала, розуміла, що цей «русский мир» просто тисне на нас. Коли керівником країни став Янукович, створення пам’ятника й зовсім стало проблематичним. Ані грошей, ані бажання. До речі, ВО «Свобода» було готове взяти на себе частину витрат з установлення пам’ятника і демонтажу стели «Борцям за комунізм», але від послуг свободівців відмовилися. Одне слово, як мені здається, тодішня луганська влада робила все для того, щоб «Соборна Україна» в місті не з’явилася. Тепер ми розуміємо причини того опору, а тоді дивувалися: чому?

...Уже немає серед живих Володимира Знам’янського, але залишилася його заповідь — спільний проект «Соборна Україна». Підготовлений ще двадцять років тому макет пам’ятника припадає пилом у майстерні скульптора в Луганську. Влітку 2014 року Катерина залишила окуповане  бойовиками місто. Думала, на короткий час, а вийшло, що на цілі роки. Сьогодні вона викладає в Луганському коледжі культури і мистецтва, який свого часу був евакуйований до Кремінної. Можливості працювати над монументальними проектами у неї поки що немає, але з проектом «Соборна Україна» вона не розлучається. Вкотре переосмисливши ідею пам’ятника, вносить в цей проект поправки, удосконалюючи образ кобзаря, і мріє про те, що повернеться в український Луганськ і поставить монумент на найвищому місці як ще одне ствердження — Україна соборна!

Луганська область.

Фото надано Катериною Домненко.