Коли в листопаді 1990 року в далекій Нахічевані сесія Верховного Меджлісу (парламенту) автономної республіки під головуванням Гейдара Алієва ухвалила сенсаційні рішення про зміну назви республіки (з неї вилучили слова «радянська соціалістична»), а також гімну й прапора (було прийнято гімн і прапор Азербайджанської Демократичної Республіки), дехто в СРСР і в самому Азербайджані сприйняли це як дивацтво екс-члена Політбюро ЦК КПРС. Хоча галасу тоді ця акція наробила чимало, а офіційний Баку зустрів її відверто вороже.
Однак Гейдар Алієв прорахував усі можливі наслідки свого рішення, бо вже тоді з проникливістю геніального політика передбачив і розпад СРСР, і утворення на уламках радянської імперії нових незалежних держав. Через 11 місяців, 18 жовтня 1991 року, Верховна Рада АР прийме Конституційний акт про незалежність Азербайджану, відновивши через 71 рік азербайджанську державність.
…Азербайджанська Демократична Республіка була створено 28 травня 1918 року й проіснувала лише 23 місяці. Лідери АДР, такі як Мамед Емін Расулзаде, Фаталі хан Хойський, Алімардан бек Топчибашев, Насіббек Юсіфбейлі та інші, були блискучими представниками азербайджанської інтелігенції, які отримали чудову освіту в найкращих вузах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Варшави. Вони були великими патріотами й мріяли про велике майбутнє своєї маленької країни. Через об’єктивні й суб’єктивні обставини їм удалося здійснити далеко не все із задуманого, але водночас зроблене ними за неповні два роки вражає. АДР стала першою світською демократичною республікою на мусульманському Сході. Відкриття Бакинського державного університету, надання жінкам рівних виборчих прав із чоловіками, створення незалежного парламенту, створення Азербайджанської національної армії, відправлення до Європи на навчання понад ста талановитих представників азербайджанської молоді, оголошення азербайджанської мови державною і багато чого іншого склало літопис гідних справ і здійснень батьків-засновників АДР. А делегація АДР на чолі з міністром закордонних справ Алімардан беком Топчибашевим на Паризькій мирній конференції 11 січня 1920 року ціною колосальних зусиль добилася де-факто визнання незалежності Азербайджану.
На жаль, існування першої незалежної республіки обірвалося у квітні 1920 року в результаті більшовицької окупації Азербайджану. Аналізуючи історію Азербайджанської Демократичної Республіки 1918—1920 років і її трагічний фінал, відомий азербайджанський письменник Анар робить важливий висновок: «Недовге існування незалежного Азербайджану стало причиною збереження його державності, нехай і у формальному виді, як чіткого адміністративно-географічного поняття, з тією самою назвою, майже в тих самих кордонах і з тією самою столицею».
Так, право на життя і незалежне існування, право на державність вистраждані азербайджанським народом. Це право стало логічним підсумком багатовікових шукань і борінь найкращих представників азербайджанської нації.
…Сьогодні найбільш успішну модель державної незалежності в Закавказькому регіоні демонструє Азербайджан. За оцінками світових експертів, за останні роки республіка зробила величезний технологічний і модернізаційний ривок.
Попри те, що стартові умови в Азербайджану були найменш сприятливими: кровопролитна карабаська війна, окупація земель, мільйонний потік біженців, які, зауважимо, всі залишилися в межах республіки. На щастя для азербайджанського народу, в червні 1993 року біля керма влади став Гейдар Алієв. Ціною неймовірних зусиль йому вдалося запобігти загрозі «афганізації» Азербайджану, зупинити війну, створити сильну вертикаль влади й за перші роки незалежності вибудувати правові, політичні та економічні основи існування держави.
Потім його талановитий наступник Ільхам Алієв, опираючись на підтримку й безумовну довіру електорату, зумів за короткий термін здійснити прорив в економіці, соціальній сфері, інформаційних технологіях і в результаті всього цього забезпечити незворотність і самодостатність державної незалежності республіки.
Іншими словами, Гейдар Алієв вирішував завдання виживання нації, а Ільхам Алієв — її самоствердження у світовій спільноті. Президент Азербайджану одного разу заявив: «Ми зуміли довести й самим собі, й усьому світові, що можемо жити як незалежна країна. Навіть у найскладніший кризовий час ми можемо проводити незалежну політику, опиратися на власні сили».
Це особливо гостро проявилося в період кризи, спричиненої пандемією коронавірусу, коли Азербайджан зумів підтримати не тільки власних громадян, а й відправив гуманітарну допомогу до десятків країн світу, серед яких була й Україна. І цей крок, за словами заступника керівника Офісу Президента України Ігоря Жовкви, став черговим доказом міцності стратегічного партнерства між Києвом і Баку.
Олег КУПЧИК, кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Т. Г. Шевченко.
