На знімку: Сальвадор Далі перед виступом ансамблю Павла Вірського у Барселоні, у Палаці спорту.
Гравюри створені за мотивами роману французького письменника Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». Тут уперше презентована в Україні повна колекція гравюр 1973 року найлімітованішого тиражу — 50 примірників пронумерованих і олівцем підписаних художником. Власник аукціонного дому Михайло Василенко зазначає: «Це перша презентація цілої серії робіт Далі в Києві. Нам вдалося знайти повну, не розрізнену, колекцію оригінальних гравюр із підписом автора і власноруч позначеним тиражем. Також є авторська монограма, видрукувана з літографського каменю. До кожної роботи додано сертифікат автентичності твору. Колекція раніше належала дону Хуану Хав’єру, колекціонеру і куратору виставок робіт Сальвадора Далі, пізніше її придбав київський збирач. До того, як роботи було оформлено у рами, вони зберігалися в спеціальному футлярі у вигляді середньовічної книги».
Ця книга-папка теж представлена на виставці, що триватиме до 26 червня.
Відомого сюрреаліста, живописця і графіка, скульптора, режисера, письменника з Україною пов’язує і любов до українського танцювального мистецтва та знайомство з легендарним балетмейстером, керівником танцювального ансамблю, народним артистом СРСР, лауреатом Державної премії СРСР, лауреатом Шевченківської премії Павлом Вірським. Він беззмінно з 1955-го по 1975-й керував хореографічним колективом народного танцю, який після успішного виступу в Москві під час Декади українського мистецтва і літератури отримав статус Державного ансамблю танцю України. Геній танцю, який душею і серцем відчував історію свого народу, знав і шанував його традиції, ставив хореографічні постановки, яким аплодували у десятках країн на всіх континентах. У 1969 році з успіхом гастролював ансамбль Павла Вірського і в Іспанії — колектив запросили на місяць, та через шалений успіх гастролі продовжили на три місяці. Турне починалося в Мадриді, потім афіші з українськими козаками, котрі танцюють «Гопак», з’явилися у Валенсії, Більбао, Толедо, Севільї, Малазі. У вересні — у Барселоні.
«Ми виступали у Палаці спорту, — пригадувала народна артистка України Валерія Вірська-Котляр, спогади якої записав для своєї книжки про генія танцю, що вийде наступного року, соліст ансамблю, заслужений артист України Юрій Вернигор. — Про успіх, аншлаги навіть говорити не варто — український танець причарував іспанців. А до гастролей ми страшилися — чи зрозуміють нас? Та після першого виступу в Мадриді цей страх зник назавжди. Якоюсь надзвичайною душевною відвертістю, яскравістю характеру вразила Каталонія і відомий каталонець Сальвадор Далі. Зустріч із ним запам’яталася на все життя. Насамперед — він був не таким, яким його виставляла наша рідна пропагандистська преса — мультимільйонер та фальсифікатор, злочинець, цинік, фігляр, реакціонер у своїх політичних поглядах, блюзнір і ще бозна що...
Але по порядку. В поїздці нас супроводжував професор Мадридського університету, співробітник іспанської служби інформації і туризму Габріель Аміама. Він, до речі, тоді готувався до захисту докторської дисертації про культурні зв’язки іспанців та слов’ян, розшукував маловідомі документи про каталонця де Рібаса, котрий воював проти турків, був градоначальником Одеси й на честь якого названа головна одеська вулиця Дерибасівська.
Якось Габріель сказав нам, що на виставу прийде Сальвадор Далі».
Художника не можна було не побачити в залі — високий, екстравагантний, красиво вдягнений. Його так зачарували українські танці й майстерність їх виконання, що сюрреаліст вирішив запросити Павла Вірського з артистами на вечерю до ресторану.
«Уявіть нашу розгубленість, потрясіння, здивування! Адже для нас, з Радянського Союзу, Далі був, так би мовити, персоною забороненою. І хоч ми знали, що нас контролюють, поки ми на репетиціях чи виступаємо в наших готельних номерах супроводжуючі нас представники органів перевіряють наші речі, засвічують фотоплівки, все ж вирішили прийняти запрошення художника. Павло Вірський розумів, що зустріч з Далі — подарунок долі.
Зустріч відбулася 22 вересня 1969 року в розкішному старовинному готелі «Ріц». Казали, що Сальвадор Далі там винаймав апартаменти. Це був наш вихідний день, і ось слідом за Вірським і Габріелем Григорій Чапкіс, Віктор Лимар, Тетяна Деркач, я та інші артисти попрямували до готелю. Потрапили у якісь казкові володіння — затишок, приглушене світло у величезному вестибюлі, прохолода, хоч на вулиці скажена спека. Нас запросили до ресторану. Пригадую довгий стіл, стіни з дзеркалами. Посідали, чекаємо, насолоджуємося хвилинами відпочинку. І ось раптово з’явився елегантний, красивий, в яскраво-зеленому піджаку, з нагрудної кишені якого замість носовичка виглядав справжній омлет, Сальвадор Далі. Не забуду його ходу — швидку, темпераментну — справжній іспанець! Разом із ним була співачка Аманда Лір. Габріель представив кожного з нас Сальвадору та Аманді. Помітивши Григорія Чапкіса, художник вигукнув: «У тебе в ногах заховані машинки!» Підійшов і помацав його коліна. «Точно машинки». А наступного дня в місцевих газетах писали, що Далі викрив українського танцюриста — знайшов у нього в ногах спеціальні моторчики. Митець не розлучався з важкою палицею, навершя якої було буквально вкрите коштовним камінням. Сказав, що це подарунок Гали, його дружини».
Артисти пригадують, що Сальвадор Далі замовив на вечерю величезну дерев’яну миску чорної ікри. За столом одразу зав’язалася невимушена розмова між художником та Павлом Вірським — говорили про мистецтво, художнє і танцювальне. Сальвадор Далі знову і знову ділився враженнями від концерту, захоплювався Вірським, казав, що його особливо вразив танець запорозьких козаків, був від них просто у захваті.
«Пригадую, вони обидва обговорювали проблеми ритму, який утверджувався в танці стрибками, рухами, шаблями, списами. Далі був зачарований синхронністю рухів акторів. А потім мова пішла... про верблюдів. Художник увесь час допитувався у Павла Павловича, чи були в Казані верблюди. Вірський відповів, що, ймовірно, були, бо там у давнину пролягали торговельні шляхи. Сальвадор Далі обмовився мимохіть і про свої вуса, які знав увесь світ, сказав, що часом йому надсилали листи без адреси — просто малювали «його» вуса, і цей лист знаходив адресата», — розповідала Валерія Вірська-Котляр.
Обід тривав години зо дві. Потім художник кожному з артистів подарував свій автограф — розписався просто на серветці. Жартував: «Як ви хочете зрозуміти мої картини, коли я сам, що їх створюю, їх також не розумію». Павлові Вірському він презентував свою картину, написану олійними фарбами, солістці ансамблю Валентині Ралдугіній — графічний начерк на великому листку.
Доля картини Сальвадора Далі, привезеної Павлом Вірським до Києва, наразі не відома — вона була в його колекції до самої смерті маестро. Загубився під час гастролей і графічний малюнок, подарований Валентині Ралдугіній.
Фото надано Юрієм Вернигором.
