Нині довгожителька мешкає у квартирі дочки Зої та її чоловіка Віталія Кальченків.
Катерина Суржик (Ревенок) родом із запорізького села Вершина. До Другої світової війни закінчила медичну школу і почала працювати у районній лікарні. У липні 1941 року її мобілізували. На Донеччині Катерина разом із однополчанами потрапила в оточення, тож добре знає, що таке полон і життя в окупації...
Була санінструктором роти у стрілецькому полку. У травні 1944-го наші війська визволяли від ворога кримську землю. Особливо запеклі бої розгорілися за Севастополь, який загарбники перетворили на неприступну фортецю.
Разом із бійцями штурмувала Сапун-гору і санінструктор Катерина Ревенок. Надавала першу допомогу пораненим, виносила їх із поля бою. Була поранена.
Після лікування Катерина повернулась у рідний полк. Разом із однополчанами визволяла Закарпаття, воювала на території Польщі, Словаччини і Чехії. Під час бойових дій санінструктору К. Ревенок доводилося виконувати й обов’язки фельдшера. На війні, як на війні, всього бувало.
Катерина Митрофанівна нагороджена бойовими орденами і медалями. Вона — почесний громадянин нашого селища. Нещодавно стала довічним стипендіатом стипендії Президента України.
Наприкінці 1945 року її демобілізували зі збройних сил. Катерина Митрофанівна повернулася у райлікарню. Трудовий стаж медсестри сягає півстоліття!
Після війни вийшла заміж за фронтовика Андрія Суржика, котрий працював фінінспектором у фінвідділі райвиконкому. На жаль, чоловік рано пішов за межу вічності, йому йшов лише 56-й рік.
Справу своєї матері-медика продовжила дочка Катерини Митрофанівни — Зоя Андріївна. Вона закінчила медучилище, стала акушеркою, згодом закінчила медінститут. Трудиться у нашій лікарні багато літ. Зоя Андріївна та її чоловік Віталій Андрійович вважаються тут кращими лікарями-гінекологами.
Молодша внучка Анна Кальченко теж лікар-акушер-гінеколог, працює у Запорізькому пологовому будинку № 1. А старша внучка Ольга Лінник — фінансист. Разом із чоловіком Володимиром Андрійовичем виховують дочку Яринку.
...Незважаючи на поважний вік, Катерина Митрофанівна бере активну участь у громадському житті, в роботі районної організації ветеранів України, аматорського об’єднання «Ветеран» при Центрі культури і дозвілля. Від імені ветеранів незмінно виступає на мітингах, приурочених до Дня Перемоги та річниці визволення райцентру від гітлерівських військ. Причому виступає без папірця, ще й декламує вірші про війну місцевого поета Анатолія Левади. Отака у нас землячка-фронтовичка — гордість Запорізького краю!
До речі, секретом свого довголіття Катерина Митрофанівна вважає... доброту й повагу до людей: «Треба жити чесно, без обману, любити людей і допомагати всім. Виконувати свою роботу зі щирою душею. Навіть у найтяжчі дні не опускати рук і завжди сподіватися на краще. Не слід і переїдати, бо не їжа продовжує життя. Головне — це душевна рівновага!»
Більмак
Запорізької області.
Фото Василя ПРОХОРОВИЧА.
