Коли я вперше взяла до рук роман Гаськи Шиян (на знімку) «За спиною», малюнок на обкладинці та анотація до видання недвозначно попереджали — це буде історія про війну. Зізнаюсь, я не дуже довіряю книжкам «про війну» — особливо, якщо та війна ще триває в реальності. Але таки наважилася прочитати.
Авторка — Гаська Шиян, стала першою українською письменницею, яку нагородили Літературною премією ЄС. Якщо раніше вона працювала перекладачем і писала оповідання для часописів, то тепер її романи друкуватимуться в інших країнах.
Книжка «За спиною» вийшла у харківському видавництві «Фабула» 2019-го. Письменниця зізнається, що їй страшно було писати цей роман. Через провокативність теми видання було затримано на рік. Та це нітрохи не вплинуло на реакції читачів, навіть підігріло інтерес, а відгуки виявилися дуже суперечливими і різними.
За сюжетом героїня роману, Марта — типова львів’янка, сучасна 27-річна жінка, яка живе спокійним розміреним життям — має хорошу роботу і гарну зарплатню, їздить на власному автомобілі і має чіткі плани на майбутнє. Аж поки її хлопець Максим не руйнує цю впевненість — він бере повістку та вирушає на фронт. Після цього життя пари кардинально змінюється. Уже немає звичного «ми», війна розлучає закоханих. Вона не розуміє, навіщо відмовлятися від такого звичного і щасливого життя вдома, а він не може інакше.
Ми звикли, що зазвичай письменники-баталісти фокусують увагу читачів на образах героїв на передовій. Усі пишуть про них, усі хочуть читати про них — забуваючи, що за їхніми спинами залишаються дружини, кохані, самотні вдови, діти та матері. Всі вони не були на війні, але саме війна покалічила або безповоротно змінила їхнє життя. Гаська Шиян не просто обрала актуальну, животрепетну тему, а розглянула її з несподіваного боку. Головна героїня — не та, кого називають «віддана патріотка», вона ніколи особливо не цікавилася політичними новинами, намагалася відгородити своє життя від драматичних подій на сході України. Але її коханий не зміг стояти осторонь — пішов, залишивши їй сумніви, біль, образу і нерозуміння. Отже, ця книжка про війну без війни. Тут немає зброї, солдатів у військовій формі, пострілів, смертей та бойових поранень — є лиш самотність, внутрішній конфлікт і надія.
Власне, назва роману — «За спиною» — теж неоднозначна. Йдеться не тільки про жінку, яка звикла ховатися «за спиною» чоловіка, а потім втратила цю схованку. Йдеться і про ту реальність, яка існує за спиною кожного з нас.
Увесь текст — потік свідомості, це суцільний монолог Марти. Вона фіксує свої почуття, думки, образи. Читаючи, ніби занурюєшся у медитативний стан — жодних пояснень, лише люди, місця, картини... Авторка не показує свого ставлення до головної героїні. Це дає змогу читачеві самостійно вирішувати, ставати на її бік чи засуджувати. Вона не викликає якоїсь одновимірно-конкретної емоції — усі вчинки Марти настільки непередбачувані та неоднозначні, що важко одразу зрозуміти, чим вона керувалася у тій чи іншій ситуації. Мені, скажімо, дуже сподобалася «реальність» Марти — її легко можна уявити на вулицях рідного міста, як звичайну, живу жінку. Вона радіє, ображається, насолоджується, розчаровується і досліджує себе. Має ті ж самі потреби і бажання, з якими стикається кожен, — схуднути, почати регулярно ходити до спортзалу, нормалізувати режим дня, налагодити вчасну сплату рахунків. Проте війна ні для кого не минає безслідно, вона взяла у полон свідомість героїні, й ця буденність для Марти раптом змінюється. У лексиконі поступово з’являються військові терміни, героїню переслідують постійні думки про АТО, коло друзів теж оновлюється — тепер вона спілкується з волонтерками, сім’ями-переселенцями, дівчатами, які живуть надією, що коханий повернеться з фронту, і вдовами, у яких не залишилося нічого, окрім віри в людей. Підсвідомо вона починає порівнювати життя «тут» і «там».
Це випробовування хтось проходить гідно, з високо піднятою головою, виправдовуючи звання «дружини героя», а хтось розуміє, що таке життя не для нього — ламається або ж опускає руки. Гаська Шиян показала обидва варіанти. Який більше до душі — вирішувати нам.
