Він, сюрреаліст, такий далекий (1900—1955 рр.), і болячка, яка ось тут, треться нині й зараз за вікном? У тому то й справа, що схожість ситуації, її драматичність, переплетіння, сюр, врешті — море. До речі, враження дитинства та юності Тангі пов’язані з морем, саме воно й вплинуло на його незвичну, щоб не сказати «хворобливу», творчість. Бо ж основна тематика Іва Тангі — химерні пейзажі-галюцинації. (На що натякаю? Той, хто перехворів на COVID, чудово мене зрозуміє).
Тобто, цілком здоровий Ів, без кисневої маски на обличчі, створював шедеври ілюзорної абстракції. Здається, подібне може придумати, уздріти лише той, хто сидить на урізаному кисневому пайку, дихає — не надихається, ніби риба на березі ковтає повітря, чи той, хто мандрує десь у глибинах Тибету, — пульсації у воді, мерехтіння світла, розмиті духи, тумани і амебоподібні хмари, рогатий вітер…
Навіть за назвами — «Мамо, тата поранено!», «Шторм (чорний пейзаж)», «Відповідь червоному» — ці роботи наче написані в ковідній Франції зразка 2020-го, а «Палац у віконних скелях», «Рука у хмарах» — у Тибеті, а не в благополучній Бретані 1927 року. Ба більше, якщо поглянути на знімок Мена Рея, де він відобразив Іва Тангі, то там на голові сюрреаліста волосся стирчить, наче вірусні шипи.
А тепер про дивовижну історію, яка сталася з Івом Тангі в цей придуркуватий пандемічний час… Один бізнесмен (прізвище не повідомляється, і ви зрозумієте чому) 27 листопада, сідаючи на рейс із Дюссельдорфа до Тель-Авіва, на стійці реєстрації забув картину… Тангі (вона була упакована в картон.) Чоловік згадав про це в літаку, коли всі оті протиепідемічні клопоти були вже позаду. Після приземлення в Ізраїлі бізнесмен почав видзвонювати Дюссельдорф, у гарячці слати сотні електронних листів з детальним описом, аж до маленького камінчика на полотні. Все — марно, картина, мов крізь німецьку землю провалилася... Чолов’яга біля Стіни плачу не знаходив собі місця, рвав на собі волосся і, мабуть, тоді був схожий на Іва Тангі роботи фотографа Мена Рея! У розпачі й уже в зневірі бізнесмен попрохав племінника примчати із сусідньої Бельгії в аеропорт Дюссельдорфа і вмовити поліцейських відновити пошуки картини. На цей крик відчаю відгукнувся представник поліції Андре Хартвіг. Інспектор не полінувався відстежити шлях полотна від реєстраційної стійки до… сміттєвого бака для вторинної переробки паперу…
— Це, безперечно, одна з наших найщасливіших історій в цьому шаленому році, — сказав інспектор Хартвіг. Це була справжня детективна
історія!..
І я його розумію, а ще більше — безмірне щастя того безіменного бізнесмена! Адже, увага, на ринку це, забуте, полотно (на знімку ліворуч) оцінюється в майже третину мільйона доларів (280 тисяч євро)!
Гадаю, що ця історія сподобалася б самому видатному сюрреалісту Іву Тангі: його шедевр — та в сміттєвому контейнері поруч із брудними масками… А кругом них літають, лопаються, стрибають мільйони ковідних
м’ячиків…
