У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України презентували особовий фонд українського композитора-шістдесятника Леоніда Грабовського. Сам він прибув на цю церемонію із США, де живе з 1990-го. Автор передав Київському архіву нотні рукописи поки що семи своїх творів. Серед них — «Маленька камерна музика №1» для струнних, «Concerto mіsterіoso» пам’яті Катерини Білокур, клавіри двох одноактних опер за Чеховим, партитура вокального циклу «And іt wіll be...» на вірші Воробйова та інші.
Для автора передавати свої рукописи в інші руки — процес завжди певною мірою болісний. Але це той ступінь самоусвідомлення, коли розумієш: твоя творчість уже належить не лише тобі, а є частиною національної історії.
Аналітичної монографії, присвяченої його творчості досі нема. Досить точну оцінку Грабовському дав американський диригент Вірко Балей: назвав його піонером радянського авангарду, який з-поміж інших композиторів, котрі вийшли на міжнародну сцену в середині 60-х, здобув репутацію «найкмітливішого, найшаленішого і найбільш схильного до формального експерименту». Балей відзначав специфічне розуміння форми, емоційну суворість стилю. «Композитор, мов алхімік, перетворює прості метали на золото», — говорив про Грабовського Балей.
Грабовський — раціоналіст. Дивовижно, як в результаті простого, на перший погляд, математичного розрахунку народжується цілісний художній образ, невловимий для слів.
У такій музиці особливо важлива роль виконавця, вдумливого та уважного. На концерті, що передував презентації рукописів Грабовського, музиканти з азартом виконали його ранні твори. Живо й театрально прозвучали «Пастелі» на вірші Павла Тичини (респект солістці Тамарі Ходаковій). Сильний, емоційний (за мірками Грабовського) твір «Когда» на тексти Велимира Хлєбникова. Харизматична, театрально обдарована солістка Інна Галатенко (мецо-сопрано) буквально зіграла цю композицію, а від фрази в її виконанні «Когда умирают люди, поют песни» стало моторошно. Достойний рівень показали у виконанні двох згаданих кантат й артисти «Київської камерати» під керівництвом Валерія Матюхіна. «Гомеоморфія 2» для фортеп’яно, абсолютно класична авангардна п’єса, в якій є щось від Кейджа і Штокгаузена, в інтерпретації Євгена Громова спровокувала асоціації з образом кристала. В «Елізі на згадку» в його ж, Громова, виконанні піаніст створив образ чогось безтілесного, легкокрилого. В інтерпретації Максима Коломійця «Мікроструктур» для гобоя-соло бракувало пластики, зате тут був переконливий «безособовий» звук, рідкісна дисциплінованість музичної організації.
Друга частина проекту планувалася як неформальне спілкування. В ньому, крім керівництва ЦДАМЛМ України та головного зберігача фондів Тамари Малярчук, взяли участь відомі київські композитори Алла Загайкевич і Олександр Щетинський, диригент Валерій Матюхін, піаніст Євген Громов, музикознавець Богдан Сюта. Виступали і колеги Грабовського, композитори його покоління Валентин Сильвестров, Святослав Крутиков, Віталій Годзяцький. Сильвестров провів паралель між музикою Грабовського і подіями на Євромайдані. «Ця музика ставить запитання, але не пропонує відповідей», — сказав він.