Свято символізує оновлення природи, продовження життя, адже його дата прив’язана до весняного рівнодення. Утім, сама підготовка й святкування тривають фактично місяць, а кульмінаційними є 16—17 березня. Про традиції та звичаї цього не зовсім відомого українцям свята кореспондентка «Голосу України» попросила розповісти Народного артиста України, голову Азербайджанського культурного центру імені Мусліма Магомаєва Гурбана Аббасова, оскільки азербайджанська громада в Україні є чи не найбільшою й такою, що дотримується своїх стародавніх традицій. До речі, традиції цього свята дуже сильно переплітаються з нашими. Є й багато інших спільних традицій: свята вечеря в ніч на 21 березня (фактично як наш Святвечір), і стрибання через вогнище (українське свято Івана Купала), і спів дітьми пісень за солодкі подарунки (майже як Різдвяна коляда), залицяння хлопців до дівчат, коли хлопець спускає через димар кошик, а дівчина, якщо їй хлопець до вподоби, кладе туди зроблені власноруч подарунки, а якщо хлопець був нелюбий — він у кошик отримував чорні камені (у нас дівчина дарує гарбуза на відмову), фарбування яєць і потім їх розбивання (як у нас на Великдень).

Обов’язковий атрибут — пророщені пшеничні зерна

В Україні це свято особливо відзначають азербайджанці, афганці, іранці, казахи, киргизи, курди, таджики, туркмени, узбеки та інші громади. Підготовка розпочинається з пророщування пшеничного зерна — обов’язкового атрибута святкового столу.

Передують Новруз «чотири вівторки», кожен з яких символізує певну стихію. А починається свято з того, що кожна родина на своєму подвір’ї розпалює багаття — тонгал. І старий, і малий стрибають через нього сім разів, промовляючи: «Усі мої негоди — тобі, а твою радість — мені!». Побутує думка, що вогонь очистить людину від скверни, захистить від темних сил, а все найгірше, що було в старому році, згорить у полум’ї багаття. Вогонь не заливають водою. Після того як він сам згасне, попіл збирають юнаки та дівчата й відносять подалі і розвіюють за домом на полях. У такий спосіб сім’я позбавляється від усіх напастей. За старих часів у ніч перед Новрузом кожна сім’я запалювала на даху свого будинку стільки смолоскипів, скільки людей проживало в ній. Тепер факели замінили свічками, які горять за святковим столом.

До столу — страви, що починаються на «с»

За кілька днів до Новрузу господині готують традиційні азербайджанські солодощі: шекербуру, пахлаву, бадамбуру, мутакі, кураб’є, а за святковим столом збирається вся родина, родичі, друзі. Господиня подає сім страв — символічну данину Сонцю. Люди вірили, що у відповідь світило обдарує родину теплом і багатим урожаєм. Цікаво, що до столу подавали продукти, назва яких починається на букву «с» — су (вода), сюд (молоко), себзі (зелень), сірке (оцет), сумах (сушений барбарис), сім’ю (каша з пшениці), сепанд (рута), семені (зелень пророщеної пшениці). Королем святкового столу є плов. Готують його за традиційними рецептами з різними додатками: м’ясом, куркою або рибою. До солодкого плову додають сухофрукти.

Святкові легенди та звичаї

Окрім їжі, на стіл ставлять символічні предмети: дзеркало, свічку та фарбовані яйця. У деяких східних народів існує міф, що земна куля тримається на рогах величезного бика. Упродовж року міфічна тварина втомлюється й перекидає земну кулю з одного рогу на другий, що і є причиною зміни років. Тому люди ставлять фарбоване яйце на дзеркало і споглядають: щойно яйце гойднеться, бик «перекинув» земну кулю на другий ріг, а це означає прихід нового року. За столом, побачивши символічне розгойдування яйця на дзеркалі, усі поздоровляють одне одного й бажають усіляких гараздів.

У ці дні заведено робити добрі справи і ділитися з ближнім. У святкові вівторки і на сам Новруз дітлахи стукають у двері сусідських будинків, залишаючи шапки або невеличкі мішечки на порозі, а самі ховаються неподалік. Господарі будинку наповнюють шапку святковими смаколиками. Забирати їх можна тільки після того як двері зачинять, щоб господарі не бачили своїх таємничих гостей. Інший святковий звичай називається Новруз пайі. Господині пригощають пловом і ласощами сусідів або друзів. Ті у відповідь повертають тацю зі своїми частуваннями. У день зустрічі Нового року родина нареченого обов’язково повинна відправити подарунки в дім нареченої. Традиційно розважають гостей народні персонажі Кьоса і Кечаль. Щось схоже відбувається й у нас, коли на Старий Новий рік водять так звану Козу.

Багато звичаїв спільних для всіх національностей, хто відзначає Новруз. Проте є й відмінності, так, у Азербайджані на свято обов’язково приходить мудрий старійшина Деде Коркут, який виголошує пророцтва на добрий урожай. Разом із ним на кареті, запряженій кіньми, приїжджає Дівчина-весна.

До слова

2010 року Новруз було внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В Україні свято занотовано на державному рівні.



Фото з доступних джерел.