На знімку: Хвилина мовчання на знак вшанування пам’яті загиблих військовополонених. Віце-президент ландтагу землі Саксонія Андреа Домбоїс і військовий аташе Посольства України в ФРН Максим Гавріков.

Містечко Цайтгайн розташовано в федеральній землі Саксонія. Як і до Другої світової війни, в ньому трохи більше шести тисяч жителів. Про події 1941—1945 років нагадує меморіал жертвам концентраційного табору військовополонених, котрий існував тут тоді. За той час нацисти прогнали через нього 30 тисяч військовополонених. 23 тисячі 754 з них — громадяни СРСР, солдати та офіцери Радянської армії — померли від голоду, хвороб, знущань чи були закатовані. Серед жертв ще також 900 італійських, сербських, англійських, французьких і польських полонених.

Спорудження концентраційного табору розпочалося у квітні 1941-го — перед нападом націонал-соціалістичної Німеччини на СРСР, а вже 12 липня сюди доправили перших радянських військовополонених. Як стверджують німецькі дослідники, подивитися на результат своїх «перемог» прибув сам Генріх Гіммлер. Цей «натхненник» такого утримання людей залишився розчарованим: полонені червоноармійці не благали пощади...

Тим часом перебували там вони просто неба, без будь-якого укриття від сонця, дощу, холоду, адже спочатку зводили помешкання для управлінців табору та охорони, і лише у вересні розпочалося будівництво бараків для бранців. Аби бодай як захиститися від негоди, військовополонені викопували землянки чи просто нори, рвали траву та закладали її за гімнастерки — аби зігрітися. У таборі не було колодязів, тож люди змушені були пити дощову воду з калюж, що спричинило поширення дизентерії, черевного і висипного тифу. Жертвами захворювань стали тисячі військовополонених. Про «вибіркові акції» гестапо годі й казати: постріл у потилицю полоненого тут був буденністю.

Померлих поховано на чотирьох цвинтарях навколо табору, після війни переобладнаних в меморіальний комплекс Еренгайм-Цайтгайн — одне з найбільш масових поховань радянських військовополонених у ФРН.

23 квітня 1945 року у табір увійшов 1-й моторизований кавалерійський корпус 5-ї Гвардійської армії 1-го Українського фронту.

За похованнями в меморіалі доглядають активісти громадських організацій об’єднань «Саксонські меморіали» та «Народний союз Німеччини з догляду за військовими похованнями». Але йдеться не тільки про догляд. Учасники цих об’єднань, до складу яких входять історики, дослідники подій Другої світової війни, вивчають історію переслідувань та місця перебування людей, позбавлених свободи чи життя під час націонал-соціалістичної диктатури. Вони також сприяють увічненню пам’яті жертв, підтримують інтерес до вивчення питань, пов’язаних з минулим окремих людей і суспільства загалом.

Також величезний пласт цих досліджень — повернення сім’ям жертв втрачених слідів їхніх рідних. Адже чимало з них отримали не похоронки, а повідомлення з поміткою: «пропав безвісти». А ті червоноармійці, котрі потрапили в полон у перші тижні війни, не встигли написати навіть жодного листа своїм рідним. Тепер «Саксонські меморіали» та «Народний союз Німеччини з догляду за військовими похованнями» надають можливість дізнатися про їхні останні дні. Адже в результаті реалізації проекту з оцифрування документації вермахту встановлено майже всі дані про бранців концентраційного табору в Цайтгайні. Співробітники меморіалу нині роблять усе можливе, аби імена людей, котрі загинули в фашистській неволі, не стерлися з пам’яті нащадків. Нащадків, для котрих дуже важливо знати й усвідомлювати, що історія Великої перемоги складається з персональних історій і доль.

Єнс Нагель, керівник меморіалу в Цайтгайні, розповів, що, крім основної роботи, котру проводить центр документації обох об’єднань, кожна сім’я, котра втратила в концтаборі родича, має можливість привезти (чи надіслати поштою) індивідуальну пам’ятну дошку, котру працівники меморіалу закріплять у відведеному для цього місці. Також чимало їх приїжджають сюди, щоб привезти фото загиблих тут родичів і в день пам’яті розвіяти пригорщу рідної землі над полем із похованнями.

23 квітня виповнилося 76 років з дня визволення Радянською армією військовополонених, котрі утримувалися у концентраційному таборі Цайтгайн. Зазвичай, щоб віддати шану пам’яті в цей день, до меморіалу приходять не лише представники місцевої влади, дипломатичних місій, а й сотні мешканців міста та навколишніх населених пунктів.

Як розповіла референт об’єднання «Саксонські меморіали» Нора Манукян, цього поминального дня у зв’язку з жорстким карантином участь у церемонії узяла обмежена кількість людей — представники земельних відомств і громадських організацій, Бундесверу, дипломати, політики. Промови виголосили віце-президент ландтагу землі Саксонія Андреа Домбоїс, міністр культури і туризму Барбара Хлебш, молитву прочитала прістер Гріт Криве-Шеленберг.

Оскільки родичі у зв’язку з пандемією не мали змоги приїхати до Цайтгайна, то організатори записали відео і поширили його через соціальні мережі.

Як і експозицію недавно знайдених в архівах фото з тогочасного табору, які свідчать, що охоронці та інший персонал могли робити з військовополоненими все, що їм заманеться. А на знімках вони ще й хизуються нелюдським ставленням до бранців.

Присутні на церемонії вшанування пам’яті військовополонених, які стали жертвами нацизму, поклали вінки та квіти до меморіалу.

Берлін.

Фото надано організацією «Саксонські меморіали».