Центром Східної Румелії був Пловдив, де перебував генерал-губернатор, що його призначав турецький султан. Під його владою продовжували залишатися землі Східної Фракії, Македонії й Родоп. Автономна область у складі Османської імперії мала у своєму розпорядженні корпус оборони, свою поліцію й жандармерію, якими командували болгарські офіцери. Зі службового обов'язку вони повинні були припиняти всі невдоволення поділом країни й розмови про об'єднання. Але як корінні болгари були проти продовження турецького панування. Тому всі масові мітинги в Пловдиві й інших містах Східної Румелії проходили мирно, а Болгарський таємний центральний революційний комітет продовжував координувати зі столиці протестні дії.
Об'єднання відбулося після того, як болгарські військові 6 вересня 1885 року перейшли на бік революційного комітету та оголосили про возз'єднання Східної Румелії із князівством Болгарія. Ці дії рішуче підтримав болгарський князь Александр I. Він зазначив, що болгарський народ, який страждає, відкинув несправедливість, нав'язану великими державами в червні 1878 року, а злочинний і абсурдний міжнародний договір, підписаний у Берліні й підтриманий Росією, скалічив свободу, завойовану такою кров'ю та стражданнями болгарського народу.
У понеділок центром усіх святкувань став стародавній Пловдив, де на площі у Військового клубу були відновлені вересневі події 1885 року, а потім пройшов концерт духових оркестрів, покладені квіти до пам'ятників повсталих офіцерів, а ввечері за давньою традицією відбулася перевірка воєнного гарнізону, під час якої згадують імена всіх солдатів і офіцерів, які брали участь у повстанні. Міська влада закликала гостей святкових заходів навіть на відкритому просторі носити захисні маски, бо в країні з понеділка запроваджені суворі протиепідемічні заходи.
