Жорстка дисципліна, фізичні навантаження, випробування не лякали, а навпаки, приваблювали.

Нині як результат — за його плечима десять років служби в армії, участь в АТО та ООС.

Планував підкорювати небо

Після закінчення навчання у сільській школі хлопець спочатку взяв напрямок на підкорення неба. Вступив до Кременчуцького вертолітного коледжу і здобув фах бортмеханіка.
Потім була строкова служба в армії. Олександра призвали в окремий полк Президента України. Відслуживши рік, він перевівся на контрактну службу.

Трагічні події в державі — Майдан, Революція Гідності — проходили через його серце, в душі з’явилося передчуття війни, усвідомлення, до яких наслідків вона може призвести. Але Олександр від мрії не відступився. Його перша ротація в зону АТО відбулася в 2017 році. У складі батальйону спеціального призначення того ж окремого полку Президента України він виконував бойові завдання поблизу Краматорська.

Та ротація тривала чотири місяці, наступні три були майже по півроку. Загалом у зоні бойових дій на сході України Олександр Кучеренко відслужив 21 місяць. Він був не просто бойовою одиницею, а фаховим та вмотивованим захисником своєї держави.

«Я вчився воювати, але до останнього не вірив, що в нашій країні буде війна, що вмиратимуть українці, страждатимуть мирні жителі, — розповідає Олександр. — Але це, на жаль, сталося. І стало викликом, передусім для військових, випробуванням на силу духу та почуття патріотизму».

Небагатослівний, скромний за характером Олександр зізнається, що найбільше переживав не за себе, а за своїх підлеглих. Спочатку він командував взводом, пізніше — ротою, а згодом став головним старшиною батальйону. За кожного, хто був у його підпорядкуванні, ніс велику відповідальність і як командир, і як товариш по службі.

«На війні особливо цінуєш того, з ким ідеш на бойове завдання, — каже бойовий офіцер. — Вона, як ніщо інше, дуже зближує, єднає. Звідти повертаєшся зовсім іншим...».

Нині його захоплення — техніка і бджоли, але в душі — війна

Наприкінці грудня минулого року Олександр демобілізувався. За десять непростих років служби виснажився не так фізично, як морально. Тож нинішній період життя в Олександра пов’язаний із його реабілітацією.

Змалку хлопець мав потяг до техніки — ще в дошкільному віці порпався в різному сільськогосподарському інвентарі. Нині разом із батьком займаються вирощуванням сільгосппродукції. А ще утримують чималу пасіку.

Заняття бджільництвом Олександр вважає своєрідною відновлювальною терапією. Вчорашній військовослужбовець зазначає: «Я особисто переконався, що пасіка для багатьох може замінити походи до психолога. Коли бачиш, як трудиться ця «медоносна авіація», — це приносить багато приємних емоцій, відволікає, одразу сповнюєшся захопленням цими злагодженими в діях, трудолюбивими комахами...». Тож у планах колишнього воїна — нарощувати потужності бджолиної сім’ї.

Але, незважаючи на те що Олександр нині займається досить мирними клопотами, думками він постійно повертається до військової служби, часто спілкується зі своїми побратимами та з болем говорить про те, що війна аж занадто затягнулася, що, на жаль, її завершення залежить уже не від дій військових, а від політичних рішень.

«Наша держава відсвяткувала 30-річчя Незалежності. Усі ці роки вона перебуває в стані боротьби — за політичне, економічне становлення, а останні роки — за територіальну цілісність та суверенітет. Хотілося б, щоб цей складний період нарешті завершився і в Україну прийшли мир та благополуччя», — бажає Олександр Кучеренко.

Завжди готовий захищати рідну країну

Кажуть, колишніх спецпризначенців не буває. Олександр також у душі залишається воїном, захисником. Бо він, як ніхто інший, знає ціну миру... Бо бути готовим завжди захищати рідну країну — справа справжнього чоловіка.

Кіровоградська область.

Фото автора та із сімейного архіву О. Кучеренка.