Марія Заньковецька (справжнє прізвище — Адасовська) народилася в селі Заньки, нині Ніжинський район Чернігівської області, й була п’ятою дитиною у родині збіднілого дворянина Костянтина Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Нефедової.
Ще з дитинства мала Марія мала хист до перевтілення. Одного разу до них мав приїхати брат із друзями. Тоді Марія була ще зовсім юним дівчам. Вона запалила свічки і лягла під образами. Зчинився страшенний переполох. І тут встає Маня, наче нічого й не сталося, і починає співати. І знову в декого ледве не інфаркт. Такі розіграші тривали й у зрілому віці. Якось, уже будучи маститою акторкою, вона зайшла до режисера «в стельку п’яна».
Марія любила співати «Цвіте терен», тому над ставком у Заньках росте багато терену. А ще тут росте сад часів Заньковецької, і працівники музею дуже опікуються старими яблунями, аби якомога довше вони залишалися у тому ж вигляді, що й за Марії. До речі, Чехов навіть хотів придбати хутір поблизу Заньків, закохавшись у природу краю та й, мабуть, у Марію.
Зберігся в Заньках і ставок, в якому Марія любила рибалити, а під час візитів до неї долучався і Чехов. Тут, кажуть, вона заспівала йому пісню про чайку, і в записнику драматурга з’явився запис, а незабаром і — п’єса «Чайка», в основу якої лягла історія жінки, яка стала актрисою всупереч батьку.
Костянтин Адасовський мріяв, що його донька матиме серйозну професію, і коли Марія після пансіону пані Осовської приїздить у Ніжин і починає грати в театрі, батько-поміщик не міг з цим змиритися. Тим паче, тоді ще й театру професійного не було, а трупи формувалися переважно з простолюдинів.
Не поділяв захоплення театром і чоловік Марії офіцер Хлистов — він вважав, що дружина має бути при чоловікові.
Але одного разу вона виходить на сцену і грає жінку, яка втратила родину, і саме це так вразило Садовського, що він пропонує їй створити професійну трупу. Проте — в неї чоловік. До того ж вона не має паспорта, а вписана в чоловіків. Але так вже сталося, що Хлистова таки вмовили. І він написав розписку про те, що відпускає Маню, але з умовою (до речі!), що це буде український театр. Садовський їде з цією розпискою в Петербург і пропонує створити український театр. Марко Кропивницький каже, що вже все є, але немає гідної актриси. І тут Садовський відповідає, що така є! В цей час Марія закінчує оперну школу, і її чоловікові нічого не зостається, як давати відхідну, адже розписка вже є.
Так Марія з’являється на ясні очі Кропивницького. Побачивши таку витончену дворяночку, той засумнівався, що вона зможе грати покриток, наймичок, вдів.
Він тоді ще не знав, що мине зовсім небагато часу, і Марію Костянтинівну поставлять в один ряд із зірками російської і світової сцени. А Симон Петлюра, з яким Марія перетиналася в одному театрі, скаже, що це талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені. Але це буде пізніше. А поки що дві ролі. Одна — Наталки Полтавки. На той час це улюблена п’єса аматорських колективів, її треба було оживити. Для цього запросили Миколу Лисенка. Він написав музику і перетворив її на оперу. А Марія, добре знаючи сільське життя, неабияк додала п’єсі свого колориту.
І ось тоді, коли постало питання — як писати виконавицю головної ролі, вона згадує свої Заньки. Так з’являється Марія Заньковецька. Так народився народний український театр, І як написав Олександр Довженко: «На небосхилі засяяла зірка, яка з’являється, можливо, раз на століття». Після зустрічі з нею Чайковський згадував, що пісні у виконанні Заньковецької надихнули його, наблизили до української культури. А художник Нестеров вирішив її намалювати.
Їй поклоняються, її обожнюють, а цар, коли побачив, як Марія вийшла на сцену з дерев’яними відрами, вирішив подарувати їй срібне для шампанського. До речі, потім таких відер у неї назбиралося кілька, від різних шанувальників. Батько, який відрікся від доньки, тим часом пише їй листа і просить пробачення. Вони зустрілися, хоч часу залишалося зовсім мало — невдовзі Костянтин Адасовський помирає. Марія тим часом переживає й інші сімейні драми. Палко закохавшись у Садовського, вона прагне розірвати шлюб із Хлистовим, але не так все просто. Зрештою, вона отримує дозвіл церковного Синоду на розлучення з припискою: «Брак отставного подполковника Алексея Алексеевича Хлыстова с женою Марией Константиновной, урожденной Адасовской, расторгнут по ее прелюбодеянию, с дозволением мужу вступить в новый брак, а жена оставлена навсегда в безбрачии». Летять роки. Заньковецька і Садовський постійно в переїздах, не обходиться і без зради з молодою коханкою. Розлуки, зустрічі, знову розставання.
40-річчя Заньковецької на сцені 1922-го відзначають святково. Їй 68, вона досі виступає. Наступного року пише останнього листа Садовському: «Мы две песни с тобой о прекрасном, родном, только песни, что разно поются»… Спасибі за все.
Бажаю всього найкращого». Розлука — і вже остаточна.
4 жовтня 1934 року Марія Заньковецька померла уві сні. Похована на Байковому. Між могилами її та Миколи Садовського менш як півметра.
Фото photo-lviv.in.ua
