Українець, який отримав на це запрошення, разом з італійцями та французами працюватиме над збереженням світової спадщини.
Роман Мацелик нині знаний художник, його роботи виставлено в галереях та на аукціонах США, України та в інших країнах. Ось що розповів про себе:
— Народився 15 листопада 1981 року в місті Сарни. Жив у виробничому поселенні під Сарнами, яке називається Чемерне. Батьки трудилися на торфобрикетному заводі, тому все дитинство вважав, що теж буду там працювати, як і переважна більшість жителів населеного пункту.
У той час у Чемерному не було дитячого садка або місць, де батьки могли б залишати своїх дітей. Тож щоб мене вдома чимось зайняти, давали набір для творчості: олівці, пластилін і папір. І я займався цим увесь день. Час від часу навіть проводив майстер-класи для друзів. Це були цілі сюжети з пластиліну. Нам було так цікаво, що забували поїсти та відпочити, складаючи їх. От саме відтоді познайомився та не розлучався з мистецтвом.
Моє закінчення школи припало на буремні 90-ті, коли головним бажанням людей було лише одне — вижити. Пам’ятаю, як із братом навіть сушили сухарі...
У свої 17 уже мав паспорт, тому вирішив поїхати в столицю в пошуках кращого життя. Зібрав сумку з найнеобхіднішими речами і взяв на той момент лише 120 гривень. Нікого не знаючи й не маючи жодних зв’язків, почав шукати роботу на різних будівництвах. Добрі люди підказали місце збору майстрів та іншого роду ремісників на одній із площ Києва. Тож пішов туди. А там їх (майстрів) зібралося із двісті. І всі теж шукали роботу. Якось підійшов до нас чоловік із барсеткою й запитав: «Хто з вас малярі? Потрібно пофарбувати фасад замку». Декілька людей, і я разом із ними, підняли руку...
Так потрапив на свою першу роботу, з якої, вважаю, почався новий етап мого життя. Працював завзято. Коли майстри відпочивали на обіді, я розглядав фасади цього замку, захоплюючись ними. І ось, дивуючись красою, не помітив, як перефарбував весь фасад за 12—14 годин. Досі не розумію, що за магія залучила мене та змусила отямитися тільки тоді, коли роботу було закінчено. Вранці приїхали директор і замовник. Вони побачили фасадну стіну й не повірили, адже робота була виконана бездоганно. Моя кар’єра пішла вгору.
Почав працювати з двома бригадами, фарбував від Подолу до Золотих воріт. Робота йшла вдало. Дуже хотілося створити власну фірму, але в мене не було юридичної освіти. На цьому етапі життя вирішив навчатися, паралельно продовжуючи працювати. Мені таки вдалося відкрити фірму, і справи пішли ще успішніше. Тепер знаю, що всі наші мрії, навіть дитячі, повинні ставати реальністю. Нині я щасливий, що закрив фірму і поринув у повноцінну творчість. З 2016 року — художник. І це моє покликання. Щодня працюю і творю в своїй майстерні. Займаюся благодійністю. Співпрацюю з українським благодійним фондом «Материнське серце», — завершив Роман Мацелик.
Сарни Рівненської області.
Фото надано автором.
