Іван БУШКО: «Прагну бути корисним насамперед для своїх виборців»

— Раніше я мав досвід депутатської роботи лише в обласній раді, тому хочу зізнатися, що значна частина першого року як у мене, так і в кожного нового народного депутата України здебільшого йде на те, щоб набратися досвіду. Потрібно добре знатися на робочому процесі Верховної Ради, знайти відповідних досвідчених помічників, набути різні зв’язки, щоб мати можливість вибивати кошти на свій округ. Загалом нормальний робочий процес.

Що стосується законотворчої діяльності, то за цей період мною подано п’ять законопроектів і надіслано тридцять де- в’ять депутатських запитів. Повірте, просто відсиджуватися в парламенті я не збираюся, бо постійно відчуваю відповідальність перед своїми виборцями.

— Із того, що вдалося зробити навіть за цей короткий період: домігся відкриття додаткових груп в п’яти дитячих садках, також сприяв побудові першого у Виноградівському районі багатофункціонального спортивного майданчика з поліуретановим покриттям. Крім того, низці шкіл мною було подаровано шкільні дошки, спортивний інвентар, комп’ютери і багато іншого.

До кінця року планую долучитися до організації ще двох додаткових груп у дитячих садках і відкриття нового дитсадка.

Якщо чесно, планував зробити ще більше і сподіваюся, що наступного року ситуація в країні стабілізується і зможу реалізувати все задумане.

— Не буду лукавити: частина жителів, як ви розумієте, традиційно звертаються по матеріальну допомогу. Намагаюся допомагати, наскільки можу. Другий серйозний блок звернень — питання розмежування земельних ділянок. Можна зрозуміти людей, для яких у малоземельному Закарпатті кожен метр важливий. У цьому питанні теж намагаюся допомогти, здебільшого шляхом запитів або звернень — залежно від ситуації. А третій блок проблем, з якими йдуть на прийом до мене люди, — пенсії та інші соціальні виплати. Над цими питаннями разом з юристами працюю досить щільно, бо подеколи справді через винятково бюрократичні помилки людина не отримує пенсію чи соціальну допомогу в належному обсязі.

І все-таки хочу сказати, що не всі питання, з якими звертаються до мене виборці, мають лише меркантильний характер. Доволі часто просто приходять звичайні люди, яким болить політична ситуація в країні чи області. Вони викладають своє бачення, як вирішити доволі глобальні питання. І я вислуховую їх. Інколи доводиться навіть вести дискусію. Зізнаюся: я радий, що у нас є свідомі громадяни, які переймаються долею краю та країни.

— Головний напрям, яким я нині активно займаюся, — сільський туризм. Вважаю, що тут величезний потенціал для реального поліпшення життя мешканців сіл, особливо гірського Закарпаття. Якщо коротко, то новий закон дасть можливість кожному мешканцю села надавати туристичні послуги, які не оподатковуватимуться, якщо річний дохід не перевищить сто мінімальних окладів. Тобто мова про те, щоб кожен міг додатково заробити і не мати головного болю з дозвільними і податковими органами. Сподіваюся, що багато селян заживуть краще.

Хочу також додати, що, зважаючи на актуальність туризму для Закарпаття, щільно працюю з нашою обласною владою в цьому напрямі. Область справді не має потужних промислових підприємств, та вони нам і не потрібні, бо саме туризм може стати головною бюджетонаповнювальною галуззю. Нині я ініціював проведення повного моніторингу туристичної галузі Закарпаття. Ми повинні знати, що в нас є, від чого можна відштовхуватися і в якому напрямі далі працювати.

— Це трохи провокативне питання, але спробую на нього відповісти. Цілком зрозуміло, що термін «возз’єднання» щодо Закарпаття мав винятково ідеологічний підтекст. Навіть сама назва нашої області, Закарпатська, також має ідеологічне навантаження. Історики чудово знають, що наш край називався Підкарпатською Руссю, і за свою тисячолітню історію він не перебував у жодних територіальних чи політичних об’єднаннях ані з Україною, ані з Росією. Наприкінці війни у 1944 році ідеологи Москви провели широкомасштабний рух «За возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною», мовляв, наш край був відірваний від України, а тепер історично його повертають. Це все ідеологія, яка була зручна на той час комуністичній владі. Однак, думаю, незабаром історики будуть трохи сміливіші й визначать правильний термін стосовно того, що ж насправді тоді відбувалося: возз’єднання чи приєднання.

— Це також питання, яке стосується винятково встановлення історичної справедливості. Зовсім недавно я разом з деякими своїми колегами—депутатами від Закарпаття в сесійній залі Верховної Ради України офіційно звернувся з колективним депутатським запитом до голови Державної служби статистики України Олександра Осауленка з приводу ідентифікування національності «русин» у даних всеукраїнського перепису населення 2001 року.

Навіть на підставі цих даних на Закарпатті русинами визнали себе 10 200 жителів, але національність «русин» так і не закріплена в офіційних документах державного рівня, а згаданих громадян було визначено як субетнос української національності.

Однак жодними нормативно-правовими актами не передбачено для Державного комітету статистики повноважень, пов’язаних із кваліфікацією приналежності особи (групи осіб) до тієї чи іншої національності, а тим паче визнання чи невизнання національності. Тобто в цьому разі Держстат порушив статтю 19 Основного Закону України, визначивши русинів як субетнос.

Низка міжнародних конвенцій надає русинам право бути визнаними як окрема національність та набути статус національної меншини. Більше того, така національність існує в багатьох країнах і була офіційно визнана на території нашого краю до встановлення тут Радянської влади, про що свідчать архіви переписів населення. А Закон «Про засади державної мовної політики в Україні» від 8 серпня 2012 року вперше офіційно визнав існування в Україні русинської мови, надавши можливість ідентифікувати її як регіональну. Отже, русини — етнічна спільність, яка володіє культурною специфікою, власною мовою, побутовими та іншими особливостями, що дають змогу їх ідентифікувати як окремий етнос.

— Мета зрозуміла: відстоювати інтереси Закарпаття і кожного його жителя. Водночас хочу зазначити, що до нашої групи входять депутати різних політичних поглядів, але це не заважає нам діяти спільно на благо краю. Днями депутати нашої групи зустрічалися з головою Закарпатської облдержадміністрації Олександром Ледидою, і ми окреслили ті проблеми, над якими потрібно разом працювати.

— Не зовсім усе встигаю (посміхається). Та все-таки намагаюся моніторити всі ті позитивні надбання, які наразі є в інших демократичних країнах, щоб адаптувати їх і для нашої.

— Накладно... Але ж спорт — гарантія того, що майбутні покоління зростатимуть здоровими. Нехай це звучить трохи патетично, але це те, над чим потрібно активно працювати, якщо хочемо мати здорову націю.

— Знову-таки, не хотілося б, щоб це звучало патетично, але я чудово усвідомлюю, що є посланцем Закарпаття в найвищому законодавчому органі України, тому, окрім роботи над законами, які повинні поліпшувати рівень життя всіх громадян держави, прагну бути корисним передусім тим, хто делегував мене в цей орган. Щоб закарпатці були здоровіші, заможніші і щасливіші. І щоб імідж нашої області в Україні був лише позитивний.

Закарпатська область.