Як це робимо тепер, відстоюючи свою свободу в кривавій борні із озброєним до зубів, безжалісним ворогом – російським агресором.
Так само не назву країни із 27 членів Євросоюзу, яка б торувала свій шлях до спільноти фронтовими дорогами, як це нині робить наша держава.
Держава Україна - справді унікальна країна, а українці - унікальна нація. Жодна країна, щоб довести свою спроможність до незалежності та самоствердження в новітній історії континенту не долала таких труднощів, як це робимо ми. У ці дні часто можна почути, що світ пишається Україною, її Збройними Силами і це так, але головне, що ми самі повинні пишатись нашою державою, нашим українським краєм і любити його ще більше і захищати ще сильніше.
Не можу пригадати, щоб інший народ міг ще так встояти після Голодомору, репресій, лихоліття Другої світової війни, трагедії Чорнобиля, як це зробили українці, як це робимо и тепер, відстоюючи свою свободу в кривавій борні із озброєним до зубів, безжалісним ворогом – російським агресором.
Я вже якось писав, що унікальністю цієї війни, яку рф розв'язала проти України, є не стільки бажання агресора захопити якусь нашу частину, поміняти кордони, відрізати нас від виходів до Азовського та Чорного морів, скільки за головну мету з боку кремля ставиться завдання взагалі знищити український люд, "обнулити ідентичність", закреслити Державу Україна на політичній мапі світу.
Адже по іншому не можна пояснити варварське тотальне стертя з землі унікального промислового і водночас культурно-туристичного приморського міста Маріуполь, десятка інших древніх і молодих наших міст і містечок, наших сіл, духовно- культових та мистецьких споруд. Хоча, до речі, ворог цього і не приховує. Після того, як "денацифікація" не відбулась, офіційно було проголошено курс на повну руйнацію держави методами нищівного знищення всього українського. Тобто, це війна світоглядницька, війна диких варварів із сусідом, який є невід'ємною частиною цивілізованого світу, і цей світ очільникам варварів так сліпить очі, несе таку загрозу їх заскорузлому способу буття, що змусив кинутись в свій останній, передсмертний бій, який завершиться для них неминучою поразкою.
У цій війні є ще одна особливість - разюча, показова, унікальна. Унікальна для нас - українців. Ми були б не ми, якби, враховуючи наш попередній драматично-героїчний досвід, ми б і тут не відзначились. Така вже наша доля, дійсно per aspera ad astra.
Я маю на увазі наш вступ до Євросоюзу. На відміну від інших його 27 членів, які дійшли до Брюсселя еволюційним мирним шляхом, наш шлях проходить фронтовими дорогами із запеклими боями і його реалізацію забезпечують зараз не стільки дипломати, скільки наші героїчні оборонці. Це вони ціною свого життя доводять, що такі загальновідомі європейські цінності як верховенство права, повага і захист фундаментальних прав людини тощо є для нас не простим бажанням долучитись до заможного європейського клубу, а тими життєвими принципами, які є споконвіку органічними для українського люду. Для нас це теж - останній і вирішальний бій, але, безумовно, переможний і стратегічно важливий, із завершенням якого ми будемо в Європі в якісно новій іпостасі.
Європейська інтеграція і ЄС, як її вершина, не склалась сама по собі. Це закономірний, історичний процес, який у своєму розвиткові мав різні за змістом етапи. За деякими підрахунками, до початку Другої світової війни було висунуто близько 200 різноманітних проєктів, які передбачали заміну національних європейських держав, так би мовити, Сполученими Штатами Європи. Європу намагалися об'єднати силовими методами - Гай Юлій Цезар, Карл Великий, Бонапарт, Сталін, Гітлер. Висувались ідеї ліберально-демократичного змісту - Еммануіл Кант, Віктор Гюго - прихильники республіканських форм правління на тлі тотально-монархічної Європи в їх час.
Напередодні Другої світової війни активними поборниками європейської інтеграції виступали такі авторитетні політики та представники наукової і творчої еліт, як Ріхард Куденхов-Калергі, Хосе Ортега і-Гассет, Альберт Ейнштейн, Зігмунд Фрейд, Томас Манн. В них нічого не вийшло. І тільки після завершення кровопролитної Другої світової, яка в черговий раз спалила Європу вщент, знайшлися мудрі голови, вони взялись за цю справу дуже серйозно і вона в них вийшла. У витоків зародження цього післявоєнного етапу формування європейської інтеграції стояли такі видатні політики як Уінстон Черчілль, Конрад Аденауер, Шарль де Голль, Роберт Шуман, Жак Делор, пізніше цей проєкт закріпили Віллі Брандт, Гельмут Шмідт, Гельмут Коль, Вацлав Гавел, Іоанн Павло ІІ.
Отже, європейські цінності і шлях до Євросоюзу не політичний курс один із багатьох, який ми обрали після 1991 року. Це - єдиний, єдиновірний шлях нашого розвитку, який обґрунтований всім нашим історичним минулим і завтрашнім стабільним майбутнім. На цьому шляху ми багато чого вже досягли. Наважусь стверджуватись, що ми пройшли вже більшу його половину і впевнено наближаємось до фінішної прямої.
Підписання Угоди про Асоціацію в ході розгортання активної фази Революції Гідності в 2014 році, прийняття Брюсселем безпрецедентного рішення у вигляді неймовірного кредиту довіри до країни - апліканта про надання безвізового режиму громадянам України, ефективне проведення перемовин про введення так званого промислового безвізу, який охоплює 27 сфер і груп товарів (Угода відповідності оцінки і прийнятності промислової продукції АСАА), підписання Угоди між Україною та ЄС про спільний авіаційний простір, Угоди про Асоціацію України з європейською програмою фінансування досліджень та інновацій (Horizon Europe), Угоди про співпрацю між Україною та ЄС в рамках Creative Europe. Все це - дуже вагомі віхи на нашому шляху до ЄС.
Зрештою, 8 квітня Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн офіційно вручила главі нашої держави опитувальник, заповнення якого є необхідним кроком для набуття офіційного статусу кандидата в ЄС. І ми вже заповнили цей документ, про що повідомив глава держави Володимир Зеленський.
Симптоматично що в ці дні в Києві відновило роботу Представництво ЄС. Посол Матті Маасікас активно обговорює вже шостий пакет санкцій проти рф, який, за нашим наполяганням, може бути прийнятим лише тоді, коли в ньому буде пункт щодо ембарго на російську нафту.
Отже, співпраця між нами та ЄС носить динамічний, конструктивний, всеохоплюючий характер. Вона, ця співпраця, приречена на успіх, тому що відповідає інтересам обох сторін і її користь є незаперечною.
І, наостанок. Якщо ми такі унікальні в контексті нашого історичного розвитку, в контексті взаємовідносин та перспектив співпраці між нами та Брюсселем, мені хотілось би, щоб ми продемонстрували світу ще одну нашу унікальність. Як нація в героїчній борні за свободу та справедливість, ми як ніхто інший на європейському континенті, краще всіх знаємо ціну таким простим і таким водночас вагомим речам, як мирне небо над головою, тихі світанки, спокійні ночі і все те матеріальне, що в переважній більшості у нас було пріоритетним, тяжіло в нашому сьогоденні, тепер багато в чому здається таким дрібним, другорядним, а то і зайвим, що мимоволі дивуєшся, як ми могли перейматись такими речами, коли в нашому житті є інші вищі незаперечні цінності. Так ось будучи носіями та прихильниками цих цінностей, я впевнений, що ми зможемо ще більше збагатити Європу, крокуючи пліч-о-пліч з нашими європейськими друзями. Український досвід - унікальний і європейські прагматики його із задоволенням переймуть. Нам є чим пишатись, нам є чим збагатити спільний європейський дім.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України.
Фото Віктора СКРИПНИКА.
