Разом із батьками вони, як можуть, наближають Перемогу. Це вже зовсім інше покоління українців, яке навіть від своїх батьків не почує розповіді, як жилося до проголошення незалежності України. Бо їхні мами й тата здебільшого народилися та виросли за часів самостійної держави.

Тож саме ці покоління гостро відреагували на посягання агресорів позбавити їх волі і свободи. І діти, і їхні батьки стали з перших днів війни займатися світлими справами на боці добра та справедливості. Хтось через постійні обстріли виїхав з міста, але допомагає з інших місцевостей України та з-за кордону. Хтось принципово залишився в місті-герої Миколаєві й обрав шлях волонтерства, аби підтримати тих, хто боронить нашу країну, і тих, хто потребує помочі в цивільному житті.

Наймолодшій миколаївській волонтерці Вероніці лише п’ять років. Але вона з мамою працюють у волонтерському центрі «ДОФ». Наталя, мама дівчинки, розповідає, що до початку повномасштабного вторгнення вони жили звичайним життям: «Ніка дуже любить дитсадок. 24 лютого ми прокинулися йти до садочка, і перше питання доньки було: «Ми сьогодні не йдемо в садок?».

Сама Вероніка каже, що хоче, аби скоріше закінчилася війна, адже дуже хоче до садочка. Буквально з перших днів агресії донька та мама почали готувати домашню їжу для бійців на блокпостах. Напекли якось млинців, а Ніка каже, що половину залишимо собі, половину віддамо військовим. Згодом познайомилися з роботою волонтерського центру «ДОФ», що в центрі Миколаєва.

«Почали робити ляльки-мотанки і дарувати їх військовим. Тоді везли їм пряники, які з Нікою розмальовували до ночі, написали на них «ЗСУ» та «4.5.0». Ми побачили, що у деяких військових сльози на очах від наших мотанок. Так і вирішили, що їх треба робити», — розповіла Наталя. Також дівчата виготовляли патріотичні браслетики для військових. Дізналися, що знайомі збирають гроші на дрон, і родина вирішила робити «донат за мотанку». Щоби люди не просто давали гроші, а й отримували за свою благодійність мотанку. Перші 500 гривень, зароблені Нікою, були для неї справжньою перемогою. Вона особисто поповнила ай-бокс і казала: «Я допомагаю на дрони!».

У дівчинки сильна віра в Перемогу. Якось Ніка виходить зі смаколиками до військових і каже: «Я вам солодощі, а ви мені, будь ласка, Перемогу». Дорослі мало не плакали. Дівчинку дуже люблять волонтери, і питання віку між людьми стирається, адже всі роблять одну спільну справу — наближають Перемогу.

Кожна перемога, нові здобутки та важливі історичні події завжди були заради наступного покоління. Сьогодні юне покоління переживає важкий виклик, який їм кинула жорстока реальність. Замість веселощів, яскравих вражень від подорожей та нових можливостей вони дізналися про всі жахіття війни. Але багато хто з дітей не полишає занять творчістю.

Юну талановиту майстриню Ксенію Болотських з Казанківської громади в культурно-мистецькій асоціації «Арт-спокуса» ніжно називають Сонечко. Весела і позитивна дівчинка-підліток здійснила свою мрію і вступила до навчального закладу, про який мріяла. Найголовнішою людиною для Ксенії завжди є мама. Саме вона виховала дівчинку щирою, чистою і відвертою. Вона вклала у свою донечку найкращі людські чесноти.

Ксенія завжди була активним лідером серед учасників благодійних акцій. Її в’язані вироби та роботи у техніці канзаші ставали приємним подарунком для тих, хто потрапляв у скруту, або для тих, кому юна рукодільниця хотіла висловити свою любов і повагу. Початок війни не злякав і не зупинив Сонечко. Вона продовжує займатися творчістю, створюючи в’язані патріотичні подушки у вигляді сердець.

Кошти на матеріали дівчина відкладає із власної стипендії. Продаючи свої вироби, вона перераховує гроші на потреби ЗСУ, а іноді просто дарує сувеніри нашим бійцям. Десятки вироблених Ксенією патріотичних сердець уже розлетілися по всій країні.

Нове покоління українців повністю усвідомлює ціну нашої української незалежності та майбутньої Перемоги. Дивлячись, як їхні батьки захищають Україну та роблять усе можливе і неможливе для відродження незалежності, діти стають поруч разом із дорослими. Українські діти війни, як ніхто, розуміють такі людські якості, як співчуття, щирість, відвага, людяність, доброта та милосердя. Це наші дорослі діти, на долю яких випав складний шлях пройти крок за кроком до Перемоги.

Миколаївська область.


Ксенія Болотських виготовляє в’язані подушки.


Семирічна Софія Черненко з Миколаєва зібрала понад тисячу доларів для ЗСУ, продаючи свої малюнки.

Фото з відкритих джерел.