Декого змусила покинути домівки й почати все спочатку на новому місці. Серед таких — литовець Сваюнас Ячунскас (на знімку), який до війни жив і працював на Донеччині. Обставини змусили налагодити власний бізнес на Корюківщині (Чернігівщина), надавши робочі місця людям і друге дихання маленькому селу, яке стало йому рідним.
Усе почалося з війни
Литовцю Сваюнасу Ячунскасу 51 рік. З дружиною-українкою Діаною і двома синами Сімасом і Вітасом вони з Донецька перебралися на Корюківщину у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна.
На Донеччині Сваюнас був одним із співвласників деревообробного підприємства, яке працювало в Артемівську (нині — Бахмут). Чоловік зрозумів, що працювати в умовах війни нереально, тому й почав шукати місце, де можна було б відновити роботу підприємства. Головним критерієм була наявність придатного приміщення, куди можна було перевезти виробниче обладнання. Так, зробив вибір на користь маленького села Сахутівки. На місці колишнього тваринницького комплексу з’явилося підприємство «Фанера Чернігів» (на знімку).
— Починали з «нуля», — згадує Сваюнас Ячунскас. — Раніше тут був колгоспний двір. Викупили паї у пайовиків, відремонтували приміщення і запустилися з однієї виробничої лінії. Працювало тоді майже 60 осіб. Згодом придбали ще одну лінію.
Нині на підприємстві трудяться 140 осіб, здебільшого у чотири зміни. Це люди з Сахутівки, Тютюнниці, Домашлина, Киселівки, Величківки, Мени, Корюківки, інших. Є автобус, яким доправляємо працівників на роботу й назад.
Багато наших співробітників пішли служити до лав ЗСУ, тож навчали нових. Є чимало таких, які працюють сім’ями.
Деревину для виготовлення фанери підприємство закуповує на Чернігівщині: в Семенівці, Холмах, Корюківці, Городні, Сосниці, Борзні. Готову продукцію реалізують в Україні та Європі. Охоче купують сахутівську фанеру Польща, Литва, Болгарія, Румунія. Також ТОВ «Фанера Чернігів» укладає договори з Корюківським держлісгоспом і допомагає заготовляти ліс-кругляк. Для працівників лісу підприємство побудувало в селі гуртожиток, адже на заготівлю лісу приїздять навіть із західних областей нашої країни.
За вісім років російсько-українська війна наздогнала родину Ячунскасів і на Чернігівщині. Одного дня просто повз підприємство прогуркотіла чимала колона чужої техніки. На згадку про російських зайд у керівника підприємства залишилося відео руху ворожої колони. Після них ще й прибирати в селі довелося, бо гусеницями на дороги наносили купи бруду впереміж зі сміттям.
— Коли війна докотилася до Чернігівщини, були вимушені зупинити підприємство і звільнити людей, — зізнається керівник. — Складнощі були насамперед з логістикою, доставлянням необхідних складових, без яких неможливе виготовлення фанери. Наприклад, клею, який нам постачали з Івано-Франківська. Коли логістика відновилася, ми поновили роботу й повернули всіх своїх працівників.
Сваюнас долучив до власного бізнесу й свою родину. Дружина Діана працює на підприємстві менеджером зі збуту, а старший син Сімас, студент 3-го курсу Національного університету «Чернігівська політехніка», — менеджером відділу постачання. Старшого сина батько готує як свого наступника. У молодшого Вітаса дещо інші вподобання. Він мріє бути програмістом, тому цьогоріч став студентом першого курсу Харківського національного університету ім. Семена Кузнеця.
Сваюнас Ячунскас — демократичний і комунікабельний керівник, тому й робочий кабінет ділить з трьома своїми підлеглими. За його робочим місцем висить литовський прапор і українська булава. Ще керівник зберігає декілька невеличких виробів із сахутівської фанери, які йому презентували у Чернігівській торгово-промисловій палаті, Корюківському держ-лісгоспі й Центрі дитячої та юнацької творчості.
Сім’я сахутівців Ячунскасів
Родина Сваюнаса тривалий час винаймала житло в Корюківці, а цьогоріч остаточно переїхала жити в Сахутівку. Сваюнасу не звикати жити в селі — 25 своїх років у Литві він прожив саме в сільській місцевості. Проте і його дружина Діана, міська жителька від народження, корінна донеччанка, швидко призвичаїлася в Сахутівці. Ячунскаси тут будуються, садять городи й сади, вирощують свої овочі, виготовляють домашні сири.
— Коли в лютому цього року почалася широкомасштабна війна, ми сім’єю твердо вирішили, що нікуди більше не поїдемо, — розповідає Сваюнас. — Досить тікати від війни. Хоча й мама, й брати, й усі мої родичі кликали нас у Литву. Та для мене Україна стала рідною. Тут ми живемо й працюємо. Тут навчаються мої діти. Мій дім — у Сахутівці, де живуть надзвичайні люди!
У Тютюнницькому старостаті запевняють, що Сваюнас Ячунскас своєю відповідальністю показав людям, що можна жити по-іншому. Порядно ставиться до людей, чим і заробив авторитет серед місцевих.
Що для села означає місцеве підприємство
Сваюнас вірить у перспективу свого села. І сам робить усе можливе, щоб молоді родини не полишали Сахутівку. Каже, задля цього планує не лише розвивати своє підприємство, а й надалі допомагатиме селу, щоб усі приїздили й заздрили їм, сахутівцям!
У старостаті завдячують Сваюнасу Ячунскасу і його підприємству, які завжди відгукуються на будь-які прохання й активно допомагають господарювати. Задля соціальної місії там виділили трактор, який оснастили клином, косаркою, лебідкою та іншим необхідним устаткуванням. Тепер косять, прибирають сміття, чистять дороги від снігу, надають транспорт для розчищення кладовищ.
Для того, щоб місцева футбольна команда могла виїздити на ігри, а сільські артисти — на концерти, підприємство навіть придбало спеціальний автобус! Сваюнас також допоміг відновити спортивний майданчик у центрі села, де місцеві здебільшого грають у футбол, доповнив гойдалками дитячий ігровий майданчик, встановлений міськрадою біля клубу.
У клубі, де підведено проводовий Інтернет, планує обладнати комп’ютерний клас. Для цього вже привезли комп’ютери, стільці тощо, які незабаром установлять. Бо до того, як в селі з’явився Інтернет, розповідає діловод Валентина Пінченко, місцева дітвора бігала під виробниче приміщення «Фанери Чернігів», де «ловив» Wi-Fi. Керівник, коли дізнався про причини такого «паломництва», дітей не прогнав, а навпаки — лавки встановив для них.
Сахутівцям легко просити Сваюнаса Ячунскаса про допомогу, бо він уже свій, місцевий! Потрібно встановити опалення в церкві, виготовлену міськ-радою табличку до пам’ятника чи облаштувати клумбу в центрі села — до Сваюнаса! Бо він тут живе й розуміє, де потрібна хазяйська рука. Тому до нього насамперед звертаються по кожну потребу — від штор у сільський клуб і до висипки доріг.
Хоча Сваюнас зауважує: не він один підтримує село — це спільна праця всіх, хто працює на його благо. І дякує за конструктивну співпрацю працівникам Тютюнницького старостату, міському голові Ратану Ахмедову, голові районної ради Віктору Чернусі, колишньому голові РДА Володимиру Полубню, начальнику Корюківської РВА Івану Ващенку та іншим, з ким доводиться вирішувати багато різних питань.
Сахутівське підприємство з виготовлення фанери допомагає не лише селу. Після руйнувань, які завдали рашисти в Чернігові, працівники ТОВ «Фанера Чернігів» неодноразово їздили допомагати у розбиранні зруйнованих ворогом будинків мешканців передмістя обласного центру. Начальниця відділу постачання підприємства Тетяна Барабаш організовує такі поїздки. Каже, повністю вдалося розібрати три житлові об’єкти. Це мало, зазначає Тетяна Олегівна, тому планують їздити ще. У кожну поїздку вирушають приблизно двадцять працівників, ті, хто цього дня не зайнятий на роботі.
Чернігівська область.
Фото автора.
