Поліцейські з Кам'янець-Подільського районного управління поліції взяли під опіку бабусю загиблого на війні Назара Божика.
Сама його виховувала і сподівалась, що колись він буде її надійною опорою. Розуміла, що виросте — йому захочеться поїхати до міста, але десь у глибині душі все ж сподівалась, а раптом залишиться у рідному селі Вівся, що у колишньому Чемеровецькому районі на Хмельниччині.
Хлопець і справді після закінчення школи пішов навчатись до медичного коледжу. Добре, що той зовсім недалеко від їхнього села — у Чемерівцях. Тож з бабусею бачились часто. Та й вона знала: треба щось зробити чи в хаті, чи на городі — от приїде Назар і допоможе.
Хоча він ще зовсім молодий, але бабуся все ж сподівалась, що прийде час, то й одружиться, їхня родина розростеться. Її Назар такий гарний хлопець — завжди веселий, усміхнений, не одна дівчина на нього заглядалась.
Але так не сталось. Тільки розпочалась війна, Назар і дня не хотів залишатись вдома. Весь час казав, що мусить бути там, де йдуть бої. Бо він — медик, і його допомога дуже потрібна нашим хлопцям. Тож буквально з перших днів повномасштабної війни пішов служити до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
У коледжі для його однокурсників такий крок був вражаючим. Усі знали, що ось ще вчора вони сиділи на одній студентській лаві, а сьогодні Назар уже воює з рашистами. Саме через нього війна наблизилась і до них. У травні молоді люди вирішили звернутись до земляків, щоб ті допомогли зібрати кошти і все необхідне та передати в бригаду, де служив Назар. Хотіли допомогти, підтримати. Але не минуло й тижня після того, як вони оприлюднили своє звернення, як отримали страшне повідомлення: їх Назар загинув.
Це сталося під Бахмутом. Як потім повідомили бойові побратими, Назар рятував життя нашого бійця. А от врятуватись, зберегти себе не зміг.
Йому був лише 21.
Ані в ту мить, ані навіть під час поховання ніхто не хотів повірити, що такий молодий, сміливий, щиросердий пішов із життя. А про Раїсу Федорівну й казати нічого. Уже майже півроку минуло від того чорного травня, а вона й досі не може повірити в те, що її хлопчика вже немає.
Горе і самотність розбили її: як бути, як далі жити, на кого сподіватись? Вона вже й відповіді шукати перестала на ці запитання. Тільки весь час їй здається, що завершиться війна, і її хлопчик обов’язково повернеться.
Але так само, як її Назар допомагав іншим, прийшли на допомогу і їй.
Зробили це поліцейські з Кам’янець-Подільського районного управління поліції. Хоча там раніше не знали Назара Божика, але розуміли, що своє життя він віддав за кожного з нас. Тому й вирішили взяти під опіку бабусю.
Час від часу у її дворі тепер з’являється дільничний та його колеги. Провідуючи, приносять найнеобхідніші продукти. А потрібно буде — то й по господарству допоможуть.
— Розуміємо, що ми не повернемо родині загиблого героя. Але ми шануватимемо його пам’ять і допомагатимемо рідним. Адже саме в єдності та підтримці сила нашого народу, — кажуть правоохоронці.
Тепер у двір Раїси Федорівни заходять інші молоді люди, щоб допомогти і підтримати. А вона все вдивляється — чи то не її Назарчик прийшов. У рідному домі його чекатимуть завжди.
Хмельницька область.
Фото ГУ Нацполіції в області.
