Це спільний проект українських та італійських митців. Утім, російські ракети перекреслили тоді наші мирні плани. І от цими днями прем’єра таки відбулася. У переповненій залі, де ніде було яблуку впасти, на сцені вирував бал. Справжній. А в тих танцях пролітало, проживалось життя. Це на сцені. Тут герої залишилися живими, хоч і зазнали чимало поневірянь, були піднесення і падіння, але бал тривав.
На жаль, життєвий шлях одного з акторів театру виявився не таким, як на сцені. Життя у нього забрала війна. І сталося це буквально перед прем’єрою. Вадим Хлуп’янець родом з Донеччини. Коли туди прийшли «визволителі», хлопець з родиною переїхав на Житомирщину. Але мрія потрапити в театр була непереборною, і зрештою талановитий випускник хореографічного училища потрапляє до Київського національного академічного театру оперети. У лютому Вадим теж мав танцювати на «Балу». До служби в театрі він уже відбувся в кінематографі як постановник хореографічних танців у фільмі відомого нашого режисера Дмитра Томашпольського «Ржака», що був відзначений на багатьох фестивалях. Але тепер уже вдруге в його життя прийшла війна. І тоді молодий юнак вирушив добровольцем на фронт. Воював у батальйоні «Свободи», там на рідній Донеччині, під Бахмутом, і загинув. Прем’єра вистави «Бал» на сцені Київської оперети відбулася без Вадима. І, відкриваючи спектакль, художній керівник оперети Богдан Струтинський згадав хлопця, який хотів танцювати, але його мрію забрали рашисти. І всі присутні в залі низько вклонилися захисникові і всім тим, хто нині боронить нашу країну, адже завдяки їм ми ось так можемо відвідувати вистави та насолоджуватись мистецтвом.
А тим часом на сцені завирував бал. Бал під гуркіт і музику історії. Загалом це надзвичайно красива, трепетна, глибока і водночас комедійна алюзія на відомий оскароносний фільм «Бал» знаменитого італійського режисера Етторе Скола. У Києві спектакль поставив теж італієць (до речі, це вже третя його вистава у столиці та перша в цьому театрі), режисер Маттео Сп’яцці та балетмейстерка Каті Тубіні спільно з українськими художником-постановником Олександром Білозубом та диригентом-постановником Сергієм Нестеруком. Отака вийшла командна робота. І її бездоганно виконали всі.
Тож глядач майже дві години перебував у вирі подій, що і є життям. А це міні-історії героїв, що так чи інакше переплелися з історією Італії. І багато з них були дуже схожі на ті, що нині відбуваються з нами, в нашому житті. Одне слово, люди станцювали власне життя. А глядач ще довго згадуватиме той бал, бо ж, здається, це саме те, що так потрібно нам усім під час широкомасштабної і жорстокої війни росії проти України.
Фото з доступних джерел.
