Новітня історія української журналістики (1989-2019). Навчальний посібник» (на знімку). Автори — Юрій Нестеряк, Юлія Нестеряк та Олександр Клименко.

Хоча визначення «цікава книжка» здається недоречним щодо навчального посібника, це саме той випадок, коли книжка таки справді цікава. Річ у тім, що посібник побудовано радше не як історію певного виду суспільної діяльності (журналістики), а як новітню історію Україну, подану крізь призму історії журналістики. Це схоже на те, як історія певної країни подається, приміром, через історію кулінарії або гральних карт. Такий прийом дає змогу уникнути нудної лінійності й одновимірності викладу, дозволяє змінити ракурс погляду на речі, що здаються звичними. А оскільки кожен з нас є споживачем недійного продукту, то тематика цієї книжки цікава не лише студентам. До того ж часовий відрізок, обраний авторами для розгляду, дуже драматичний. Це період від неймовірного газетно-журнального буму на межі 1980—1990-х років до наших днів, коли традиційні мас-медіа, а разом з ними і традиційна журналістика, мов ті динозаври, опинились на межі вимирання під тиском новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та під тягарем нинішніх обставин — внутрішніх та зовнішніх.

Хоч ця історія багатьма з нас пережита особисто, у глибині її ховаються речі, що сьогодні вже здаються нам неймовірними. Як, приміром, те, що на зорі своєї незалежності Україна не мала власного телебачення. Та й згодом, коли воно з’явилось, то зовсім не одразу стало «нашим». А які драматичні сюжети пов’язані з «олігархізацією» ЗМІ! А яка тягуча, непослідовна й суперечлива постколоніальна державна інформаційна політика тих трьох десятиліть...

Посібник написано легко, живою мовою. Утім, зрідка трапляються згустки неперетравленого канцеляризму. Скажімо, в одному короткому (на 10 рядків) абзаці чотири(!) рази повторюється словесна конструкція «Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України».

Дизайн і верстку видання здійснив Володимир Онопрійчук — один з провідних українських художників, що працюють у цій галузі. Книжка на вигляд не товста, але зверстана так, що нерідко одна сторінка має в собі три або й чотири пласти смислу: основний текст, врізки до нього, виноси на полях. Крім того, читач може переглянути відеоматеріали — за кодом, вміщеним на тій чи іншій сторінці. Одне слово, під час читання іноді виникає враження, що в тебе не дві, а чотири пари очей. Додаймо до цього самодостатні знімки Олександра Клименка. Деякі з них — це вже класика фоторепортажу, але в контексті цієї книжки вони сприймаються як першодруки.

Ті, хто зробив книжку, таки варті доброго слова. Тим приємніше похвалитися, що двоє з трьох авторів причетні до парламентської газети «Голос України». Юрій Нестеряк працював у нашій редакції на початку 1990-х, а Олександр Клименко — й досі. А стильні текстівки до знімків Клименка зроблено Іриною Буланенко — вона теж свого часу працювала в нас.