Народжений в Узбекистані, Скибін став для світу символом кримськотатарського мистецтва. У 2000-му розробив власний художній стиль «Quru Isar». Його суть в авторському переосмисленні і трактуванні традиційного кримськотатарського народного орнаменту і ремесла. Цей стиль — жива культура корінного народу Криму.

Рустем був учасником десятків міжнародних фольклорних фестивалів і конкурсів, презентував кримськотатарську культуру в Раді Європи у Страсбурзі, у багатьох країнах.

...Ми сиділи в майстерні Рустема, пили запахущий чай, який господар розливав із власноруч виготовленого чайника, і розмовляли.

— Народився я 1976 року в Самарканді, 1944-го мої бабуся і дідусь по материнській лінії були туди депортовані як кримські татари. Бабуся по батьковій лінії родом з села Скибин, що на Черкащині, тож батько був наполовину українцем, наполовину німцем, адже його дідусь походив з мелітопольських німців. Але я почуваюся кримським татарином.

У Самарканді Рустем закінчив училище мистецтв за спеціальністю художник-педагог. Любов до етнографії, фольклору, ужиткового мистецтва у нього з дитинства. Він любив різьбити по дереву. Але в училищі не було кафедри, де б навчали саме ремесла. Та в Узбекистані дуже давні традиції ужиткових мистецтв, тож Рустем ходив по майстернях і всотував у себе ремесло народних майстрів.

У 1996 році родина Скибіних повернулася до Криму. Рустем влаштувався на керамічне підприємство в Сімферополі — головним художником. 1999-го познайомився зі своїм учителем — художником, мистецтвознавцем Мамутом Чурлу. А той ознайомив Рустема з традиціями кримськотатарської орнаменталістики, відкрив йому шлях до рідного, національного. І він почав переносити народні орнаменти на кераміку. Вже 2000 року виставив власні роботи на виставці у Спілці художників.

Як вважає, саме тоді заявився його власний фірмовий стиль поліхромного розпису керамічних виробів, що продовжує традиції кримських татар. Він назвав його «Quru Isar» (Куру Ісар — суха перегородка з кримськотатарської). Це технічний прийом, коли на сирому черепку гравірується лінія, і вона не допускає змішування двох кольорів поливи. Цей стиль офіційно зареєстрований, тож у Криму вже 6—7 підприємств працюють з кримськотатарським орнаментом у такому стилі. Він став візитівкою кримськотатарської кераміки.

— 2014 року, коли росія анексувала Крим, я зрозумів, що не зможу жити в окупації, — згадує Рустем. — Вивіз родину до Києва, думав, це тимчасово. Співпрацював з громадською ініціативою КримSOS, допомагав внутрішньо переміщеним особам з півострова. Збагнув, що опір окупантам має бути також інформаційний, культурний. Зайнявся громадською діяльністю. Дуже допомогла в цьому організація «Ель Чєбєр» (Країна Майстрів), яку я заснував 2014 року. До того це була моя студія в Криму, де я викладав, тобто, по суті, теж вів громадську діяльність. Нині з її допомогою втілюю в життя напрацьовані проекти. Організація чимала, і в ній не лише кримські татари.

Організовував виставки, на яких розповідали про кримськотатарський народ, його традиції і культуру. З унікальним міжмузейним проектом «Чумацький шлях», започаткованим позаминулого року під керівництвом колекціонера, мистецтвознавця, засновника видання In-Art Георгієм Браїловським, відвідали Туреччину, Ліван, Латвію, Румунію, Угорщину...

За ці роки Рустем здійснив й чимало інших проектів. Серед них — «Шлях/Yol», у рамках якого українцям розповіли про культуру кримськотатарського народу та історичні зв’язки материкової України і Кримського півострова. Організація «Ель Чєбєр» подала його на конкурс Українського культурного фонду. Він був реалізований за участю Українського інституту і державного підприємства «Кримський дім».

— Це міждисциплінарний проект, де є і дитячий мобільний додаток, і альбом кримськотатарських колискових, понад 60 відеопродуктів, один із яких — серіал «Кримськотатарське весілля. Традиція», і багато іншого. Це була перша спроба об’єднати істориків, етнографів, музикантів в одне ціле і показати нашу культуру у всіх її гранях.

Матеріали проекту «Шлях/Yol» були виставлені в Кримському домі.

...Мене завжди цікавило, як люди стають митцями, що цьому сприяє, що спрямовує. Як розповів Рустем, його батько працював переважно столяром-теслярем. Своє ремесло знав досконало, був ще й червонодеревником. Дідусь по батьковій лінії був відомим годинникарем.

Прадід Рустема по материнській лінії — відомий у Криму перукар. Тобто кожен додав щось творче до його генів. А найбільше вплинув, як вважає сам Рустем, брат матері Емір, котрий глибоко цікавився мистецтвом. Це він переконав батьків Рустема, що тому треба вчитися. Цікаво, що керамістами стали і сестра Рустема Ельвіра та її син Емір, названий на честь дядька.

— Кримськотатарська культура формувалася на стику двох цивілізацій: сходу і заходу, — каже Рустем. — У Криму, як у казані, переплавилося багато народів, і кожен щось дав кримськотатарському, який постав із них, увібрав їхні традиції, досягнення, практики. Цей вплив ми можемо простежити в орнаментиці, предметах побуту, їхній формі з часів Скіфії, Візантії, культури турків-сельджуків, черкесів...

Ця унікальність була збережена, переосмислена кримськими татарами і має той вигляд, який ми знаємо тепер: це й етимологія, назви предметів домашнього вжитку, лексика.

В кераміці я займався пошуком артефактів, відновленням форм виробів, їхніх назв, плюс — практиками традицій цього ремесла. Тож коли ти займаєшся, приміром, посудом, паралельно з цим іде кухня, орнаментика. Доводиться вивчати все це глибше, зокрема і ритуали. Усвідомлюю, що будь-який народ має бути сучасним, зрозумілим для інших і конкурентоспроможним. Тому намагаюся в своїх роботах зберегти автентичність і водночас адаптувати її до запитів сучасного світу.

Це і є справжнє життя мистецтва: не лише його реконструкція, музеєфікація... Адже і нас — кримських татар — тривалий час намагалися музеєфікувати, кримськотатарську історію, культуру переписували. Тому мусимо і своє повернути, і сучасними стати.

— Що крім декоративних тарелів ви ще виготовляєте?

— Посуд побутовий — чайники, чашки, глечики, інтер’єрні панно, дрібну пластику — іграшки, фігурки, годинники, ювелірні вироби, ялинкові прикраси, кальяни, садово-паркову скульптуру. Переважно — під замовлення. Ось зараз роблю панно для ресторану «Хаджибей» в Одесу.

Працюю потроху і в інших видах мистецтва, але більше як художник-консультант майстрів: розробляю дизайн, знаходжу артефакти, разом із ковалями виготовляю печахи — кримськотатарські ножі...

— Війна дуже вплинула на самоусвідомлення українців, — каже Рустем Скибін. — Вона багато чого зрушила в нашій свідомості, змусила замислитися над простими, здавалося б, речами.

...Після 24 лютого Рустем Скибін показав себе справжнім громадянином України. У тривожні дні возив жінок, дітей на вокзал, на евакуаційний потяг. За власні кошти і за підтримки ГО «Ель Чєбєр» придбав два мікроавтобуси, електрогенератори для Збройних Сил України.

Отак Рустем працює на двох фронтах — волонтерському і художньому. У Київській картинній галереї презентує виставку постерів.

— Це мій перший досвід у цьому жанрі. Хоч я кераміст, та нині кераміку створювати душа не лежить. Виникла ідея зробити серію плакатів, присвячених містам-героям, містам, що вистояли перед російськими атаками; були або досі залишаються під окупацією.

Є й інший проект. Він виник після історії зі славнозвісним півником з Бородянки. Півник — символ того, як культура стає підтримкою і оберегом.

— Він надихнув мене створити серію цифрових зображень для Інтернету, — веде далі Рустем. — Я зробив три сюжети — Яворів, Косів і Крим, але виставив на продаж тільки один, бо хочеться ще вдосконалити роботу. До речі, і постери, і орнаментальні роботи можна переглянути на моїй сторінці у Фейсбуці. Кошти з продажу півників стовідсотково йдуть на ЗСУ, а з орнаментів — 50 відсотків.

Між іншим: хто бажає придбати вироби Скибіна в Києві, вони є у салоні на Хрещатику. Продають їх також в Українському домі, а ще в Кам’янці-Подільському. Купити їх можна також на сайті rustemskybin.com. Раніше сайт був російськомовним, та віднедавна майстер переробив його. Тепер він має дві версії: кримськотатарську та українську.


Фото автора.