Навпаки, все це примушує багатьох поглянути по-новому на такі вічні цінності, як родина. Якщо ще не так давно молодь не надто поспішала з укладанням шлюбу, то статистика минулого року свідчить про інше. Як розповіли у міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану, торік у Хмельницькому одружилося понад 2,7 тисячі пар. Це на півтисячі більше, ніж було у мирному довоєнному році.
І річ не в тім, що молодята просто поспішають поставити печатку в паспорті. У переважній більшості говорять про інше: в часи важких випробувань хочеться знати, що у тебе є друга половинка, з якою легше здолати все.
Змінивши думки, настрої і почуття, війна скорегувала і сам обряд реєстрації. Тепер для молодят не є обов’язковим місяць на те, щоб від часу подання заяви ще обдумати своє рішення. І почуття, і стосунки, і дії — все стало серйознішим та відповідальнішим.
А для військових усе стало ще простішим. Якщо хтось із наречених служить в армії, то можна в один день і заяву подати, і розписатися.
Саме так одружилися Ліза та Володимир. Хоча навряд чи у дитинстві мріяли саме про таке весілля. А от про те, що хочуть стати військовими, знали змалку. Причому обоє. Рідні розповідають, що Володимир завжди хотів бути військовим. Не випадково пішов до прикордонної академії, потім отримав офіцерські погони. А тепер захищає Україну на фронті.
У Лізи з дитинства теж було одне бажання — одягнути військову форму. Якщо до війни ще щось стримувало, то з початком повномасштабного нападу росії підписала контракт і тепер служить як солдат.
У батьків таке рішення викликало чимало різних емоцій. З одного боку, наче і знали про дитячі мрії доньки. З іншого, було тривожно, що вона, така тендітна, може опинитися у гущі воєнних подій. Але попри все завжди пишалися своєю дівчинкою. А тепер і поготів.
Ліза познайомилася з Володимиром на військових навчаннях майже рік тому. Але знайомство молодят важко назвати воєнним романом. За весь час змогли побачитися лише кілька разів. Але це не завадило розвиватися їхнім стосункам.
Для того, щоб освідчитися і зробити пропозицію, наречений приїхав з передової. Обом родинам довелося діяти дуже злагоджено, щоб швидко організувати весілля. Хоча бучне святкування не влаштовували. Молодята були одягнені у військову форму. А з прикрас у нареченого були хіба що його нагороди, серед яких п’ять — бойових. Їх чи не вперше він почепив на форму.
Ніщо не завадило молодій родині бути щасливою. Вони знають і ціну щастя, і кожної мирної та тихої хвилини. І вірять, що житимуть у мирній країні.
А поки що у них є дуже важливе завдання — боронити рідну землю. Тож після весілля молодята змогли побути разом лише три дні. А потім солдат і капітан поїхали до своїх військових частин...
Хмельницький.
Фото надано автором.
