Є така легенда, дуже схожа на правду. В одному київському театрі хотіли поставити виставу про Дон Кіхота. За це взялася молода режисерка. Та коли вона дізналася, що на роль Дон Кіхота запрошено Анатолія Хостікоєва, дівчина десь зникла й більше не озивалась.

Її неважко зрозуміти. Не кожному режисерові вистачає хоробрості наблизитися до цього Артиста. Бо Хостікоєв на сцені — завжди епіцентр шторму, якоїсь чудесної катастрофи, шаленої напруги — не банальні 220 вольт, а всі 360 чи й більше.

Можна припустити, що саме через те й самому Хостікоєву буває непросто наблизитися до самого себе, знайти ту роль, що була б співмірна з його темпераментом. Адже Хостікоєв завжди ніби помножений на два.

Його батько — осетин, а мама — українка, і ця генеалогія з унікальною, фантастичною повнотою проявляється не лише в екзотичній зовнішності артиста, а й у гостро усвідомленій ним належності до двох різних культурних світів, батькового й маминого.

Тим-то він чи не в кожній ролі більший за саму роль. Хто бачив цього великого артиста хоча б у ролі Отелло на сцені франківців, погодиться з таким твердженням.

Через те, можливо, він грає менше ролей, ніж нам би хотілося. Зате кожна з його ролей варта кількох. Комусь для щастя вистачило б і однієї такої — як-от хостікоєвський Еней, Кін ІV чи той-таки Отелло.

Його діапазон — від суворо-ніжного демона Воланда до необережно-ніжного амбала з вистави «Про мишей і людей».

Прикметно, що названі персонажі — не зовсім люди. Так званих «простих людей» у побутовому репертуарі він, здається, й не грав. А якщо й грав («Моя професія — сеньйор з вищого світу»), то це було так, немов інопланетянин раптом опинився в комунальній квартирі.

Подивіться на нього у виставі «Грек Зорба» у постановці Віталія Малахова. Хто він, цей Алексіс Зорба, насправді, яка його життєва філософія, який світогляд? Важко сказати... Здається, що в ньому намішано багато різних людей, характерів, культур, і завдяки цьому герой Хостікоєва видається масштабнішим і значно об’ємнішим за самого персонажа.

На перший погляд здається, що ця людина живе без жодних моральних правил і норм, без егрегорів, штампів та догм, якими сковано усе людство.

Однак Зорба має свій внутрішній, непідробний, сердечний компас-навігатор, що дає йому змогу жити тут і зараз, бути героєм багатьох гостросюжетних авантюрних історій та пригод, будучи абсолютно вільним, при цьому ніколи не зраджуючи самому собі.

А його танець — це справжня квінтесенція життя, ода любові, радості, красі та внутрішній свободі.

Самобутні шаманські рухи актора переплітаються з наївною дитячою безпосередністю в його очах, даруючи йому силу попри всі життєві потрясіння бачити зорі на перекинутому небі, у буденних калюжах на життєвих шляхах.

Анатолій Георгійович упевнено тримає на собі власне небо. Великий актор, шляхетна красива людина.

Франківці планують невдовзі ставити шекспірівського «Короля Ліра». У королівській ролі — Анатолій Хостікоєв.

З роси і води вам, Анатолію Георгієвичу!