Рідні кажуть — вчинити інакше він не міг

«Коли все почалося, Сергій сказав рідним: «Хто, якщо не я, буде вас захищати?!», — розповіла його сестра Наталія. — Мама його відмовляла, але в цьому не було сенсу: якщо брат щось вирішив, він це робив... Він дуже любив нас усіх — брата і чотирьох сестер. Фактично замінив нам батька, про всіх піклувався, молодших вчив писати й читати, готував до школи».

Сергій увійшов до складу батальйону «Донбас», воював у розвідувальному підрозділі під командуванням «Скіфа». Брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська та Курахового у 2014 році. Згодом потрапив у найгарячішу точку фронту — в Іловайський котел. Але і там воїн вижив, хоч і опинився у полоні...

Мабуть, доля так розпорядилася, щоб чоловік міг звершити ще не один подвиг, не одну добру справу...

Були моменти, коли міг загинути, але дивом вижив

«Після нашого знайомства у травні 2015-го, коли я прийшов до батальйону спецпризначення Нацгвардії «Донбас», звернув увагу на те, що полон Сергія не зламав, бо часто трапляється навпаки. А він не пив, нічого не вживав, займався спортом... Викликав повагу своїми вчинками та принциповістю, — розповів боєць 46-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ Ігор Сільчин «Байрон». — В АТО Сергія супроводжували ризики та везіння.

Одна з таких ситуацій, якою він зі мною поділився: у 2014-му техніки було небагато, тож військові користувались і автобусами «Богдан». Якось рухались на такому, в салоні було десь 18 бійців. Наскочили на засідку, потрапили під перехресний вогонь. Загинули всі, крім Сергія. Він сидів на східцях, а двері були відчинені, тож з початком стрільби викотився на траву. Лежав, можливо, в 10 метрах від росіян, вони дали автоматну чергу, одну, другу, кілька куль влучили в Сергієву каску, але його не поранило. І тут звідкись вилетіла українська БМП, росіяни втекли, і він потрапив до своїх».

Потім Сергій опинився в найгарячішій точці фронту — в Іловайському котлі, шанси вибратися з якого цілим, як з’ясувалося згодом, були мінімальні.

«Коли 29 серпня 2014 року мав статися вихід через «зелений» коридор, частина бійців вирішила прориватися зі зброєю окремо від колони, — розповів «Байрон». — Деякі хлопці розуміли, до чого йде, і вважали, що треба себе підірвати, щоб не потрапити до рук ворога. У Сергія, як він мені розповідав, теж були такі думки, але він опанував себе та залишився з пораненими, яких не було на чому вивозити. Потім був полон...». Там Сергій пробув чотири місяці. Звільнений 26 грудня в результаті обміну полоненими.

Лише один епізод

«У Рубіжному вони потрапили в оперативне оточення, всі траси прострілювались росіянами, це вже був ризик великий сам по собі, — згадав побратим. — Я його в розмовах просив поберегтись. Сергій наполягав, що виконує свій обов’язок. Варто зазначити: в тій місцевості були інші підрозділи... в них почалися панічні настрої. Сергій з бійцями зі «Свободи», щоб це побороти, записували відео, казали: захищатимуть місто до кінця і переможуть. Сергій, хоч і був у званні старшого солдата, виконував у бою фактично обов’язки командира роти. Він координував не тільки дії свого підрозділу, обираючи найбільш вдалі для ураження ворога позиції».

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, указом Президента України 176/2015 від 25 березня 2015 року старшого солдата Жержевського нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Разом Ігор та Сергій прослужили до осені 2016 року, коли Нацгвардію відвели спочатку з першої лінії, а потім перекинули на полігон. Добровольці повернулись до цивільного життя — Сергій, зокрема, працював на будівництві в Україні та інших країнах Європи.

Зробив немало для захисту Києва і передмістя

Початок повномасштабного вторгнення застав Сергія у Києві, де він проживав останнім часом. Без вагань він знову став на захист України — приєднався до добровольчого формування територіальної оборони «Легіон Свободи». На початку ворожої навали відпрацював диверсійно-розвідувальну групу на Оболоні в Києві. Потім воював у Гостомелі, Ірпені, Бучі. До двох останніх населених пунктів увійшов одним із перших. Затримав корегувальника ворожої артилерії, після чого артобстріли Ірпеня припинилися.

У Київській області в режимі розвідки наводив українську авіацію по російських силах. Палив з побратимами ворожу техніку на Чернігівській трасі...

Під час жорстоких боїв група під його командуванням знищила декілька танків, бронемашин, вантажних автомобілів, багато живої сили противника, захопила боєкомплекти та особисті документи окупантів.

Знову на схід...

У квітні 2022-го «Легіон Свободи» увійшов до 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України імені Героя України Сергія Михальчука. Жержевський обійняв посаду старшого механіка-водія бронетранспортера та брав участь в обороні міст Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк. Командуючи екіпажем БТР, 10 травня зірвав спробу противника прорвати колону. Знищив дві ворожі БТР-80 та до взводу піхоти.

Під час вуличних боїв за Сєвєродонецьк Сергій Жержевський очолював передовий підрозділ, який збудував лінію оборони. Цей рубіж потім утримувала його рота. У безперервних боях воїн кілька діб майже не спав, але демонстрував побратимам приклад стійкості та постійно влаштовував ворогові неприємні «сюрпризи». 6 червня бійці «Жоржа» потрапили під щільний обстріл. Сергій пострілом із РПГ-18 «Муха» знищив бойову машину піхоти та прорвався до позицій свого підрозділу, на які вже насувався «вогневий вал» масованого артобстрілу. Як розповів побратим «Жоржа» Денис Попов, який під час бою був поруч із Сергієм до останньої хвилини його життя, той по рації тримав зв’язок із підрозділом і в цей час дістав смертельні поранення.

Поховали Сергія Жержевського з військовими почестями на кладовищі на Лісовому масиві в Києві. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом № 656/2022 від 16 вересня 2022 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв старшому солдату Сергію Жержевському (позивний «Жорж») звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Неймовірна людина...

«Справжній воїн! Загинув зі зброєю в руках, б’ючись за Україну, —охарактеризував Сергія Жержевського командир батальйону «Свобода» Петро Кузик. — До «Жоржа» з величезною повагою ставилися всі підрозділи, його хотіли до себе спецура, розвідка і решта секретних підрозділів, бо на воїнів такого класу великий попит! Це людина — кремінь, спокійний врівноважений, вправний і безмежно сміливий!

Там, де з’являвся «Жорж», підрозділи починали мріяти про перемогу і шукати зустрічі з ворогом...

Маємо за честь бути з тобою, брате, в одному підрозділі! За честь мати такого друга! За честь просто потиснути такій людині руку!»

«Брат був неймовірною людиною! І я дуже хочу, щоб про нього дізнався увесь світ! Він на те заслуговує!» — зазначила якось сестра Сергія Наталія. Її слова були не лише правдивими, вони виявилися ще й пророчими.

Сьогодні про «Жоржа» знають мільйони людей, які вдячні йому за мужність, самопожертву і людяність. Слава Героям!


На знімку: три друга — Сергій Жержевський (загинув 6 червня 2022 року на Луганщині ), Ігор Сільчин та Володимир Гунько (загинув 31 липня 2022 року в Бахмуті) — ще всі живі...

Фото з відкритих джерел.