Є щось символічне у відкритті вернісажу саме в перший день березня і переході цього талановитого майстра від реалістичного до абстрактного напряму в живописі. У природі зачинається яр-весна, а в його творчості, як засвідчують виставлені твори, оновлюється стиль. І саме весняні мотиви-квіти найбільше притягують погляд. Сам автор каже: «Дорогу до абстракції я почав з натюрморту».
Отже, у найпрестижнішому для митців місці Ужгорода, Закарпатському художньому музеї імені Йосифа Бокшая, у всіх його просторих залах триває експозиція робіт заслуженого художника України Антона Ковача «Знак кольору». Підзаголовок до назви — «Мистецтво в часи війни стає прихистком або ж творить нові сцени».
На вернісаж прийшло багато поціновувачів Ковачової творчості. А Шевченківський лауреат, народний художник України Володимир Микита сказав, що ця виставка — явище в мистецькому житті краю.
Як зізнається автор, експозицію він готував до свого 60-річчя. Вона мала відкритися торік у квітні. Але війна завдала митцеві великого душевного болю. Тож зважився прийти до глядача лише тепер.
Нинішня виставка — це серія із 49 живописних робіт абстрактного напряму, де основну роль бере на себе колір. Антон Ковач вважає, що абстрактний живопис дає розвивати формальні якості, не звертатися до розповідальності сюжету. Адже абстракціонізм передбачає відмову від зображення реальних речей і форм.
До речі, нинішня виставка напередодні демонструвалася в Мукачеві в Угорському домі Міхая Мункачі — до неї лише додалися картини із більш традиційним реалістичним живописом у жанрі пейзажу, які зайняли один зал у Бокшаєвому музеї. Це шість форматів два на півтора метра. Їхні назви у час війни навіюють спокій і спонукають до роздумів — «Невицьке. Вечоріє», «Ужгородський мотив», «Осінь. Жупанат», «Старовинна вуличка»...
Виходячи з назви «Знак кольору», Ковач, оперуючи барвою як засобом живопису, намагався донести до глядача через емоції та асоціативність основний зміст картин. В одному випадку вбачається використання орнаментних мотивів, які своїми ритмами, графічними елементами набувають зовсім іншого сенсу, ніж у традиційних вишивках і килимарстві.
Друга частина робіт пов’язана з передчуттям війни. Невипадково постала ця серія, яку продовжував творити у другій половині минулого року.
Виставка складається також із яскравих натюрмортів, де через контрастні поєднання автор доносить своє розуміння вимог сучасного мистецтва. Це прості мотиви, в яких вдається досягнути максимального звучання кольору, навіть враховуючи певні традиції закарпатських живописців минулого.
«Для мене поняття традиції — це постійний пошук і розвиток, але зі збереженням основних рис відомої закарпатської школи живопису», — каже Антон Ковач.
Як завідувач кафедри Закарпатської академії мистецтв він усвідомлює відповідальність своєї місії і перед студентами, котрі шукають себе на широкому полі творчості. На відкритті вернісажу було багато молоді.
— Я йшов не легким шляхом сподобатися глядачам традиційним уявленням про місію мистецтва, а спробував знайти нову дорогу, яка творить нові сенси — особливо в часи війни, — каже Ковач. — Тому ці слова і стали лейтмотивом на афіші виставки.
Паралельно в залах Закарпатського музею народної архітектури і побуту триває виставка вісьмох художників під назвою «Чорний лютий». Її куратор — Антон Ковач. Там виставлені по дві картини, автори яких основним обрали чорний колір і приурочили експозицію до річниці війни. Звідси й назва...
Виставка «Знак кольору» починає жити своїм життям і набувати доброго мистецького розголосу, бо вже у квітні буде розгорнута у львівській галереї «Pro-art».
Від себе додам: виставка «Знак кольору» навіює відчуття душевної рівноваги. Мимоволі внутрішньо відчуваєш, що нинішня весна буде останньою у протиборстві світла з пітьмою, що українці таки здолають напасника, здобудуть Перемогу й доможуться миру на своїй землі. Бо таке у твою свідомість навіюють картини Антона Ковача — художника з потужною мистецькою силою, що спрямована на творення і несе в собі віру В погожий завтрашній ранок.
Ужгород.
Фото автора.
