Список цьогорічних лауреатів Шевченківської премії має дуже достойний вигляд: поетеса Катерина Калитко, музикант Тарас Компаніченко разом з колегами з гурту «Хорея Козацька», публіцист Віталій Портников, кінорежисерка Ірина Цілик, літературознавець Михайло Назаренко. 

Вибір справді добрий, майже бездоганний. Утім, як завжди буває з преміями, навіть Нобелівськими, є ті, хто має іншу думку. Це — цілком нормально. І навіть ті дурниці, що видаються за «іншу думку» й гуляють по Фейсбуку, — теж нормально, куди ж од цього подінешся. Просто не варто звертати уваги.

Одначе є нібито й тверезі зауваження. Приміром, щодо Михайла Назаренка. Його премійовано за книгу «Крім «Кобзаря». Антологія української літератури 1792-1883. У двох частинах».

Опоненти пишуть: нагороджувати за антологію — це порушення статуту. Здається, ті, хто так вважає, або не читали Назаренкового двотомника, або (що гірше) — читали, але не зуміли оцінити. Бо Назаренко зробив певний прорив — він заново відкрив українську літературу ХІХ століття.

Кому з нас не хотілось би таке зробити? Назаренко досяг цієї мети сміливо й просто: виніс, так би мовити, за дужки «Кобзаря» (звідси й назва антології) й запропонував уважно подивитись на наш літературний пейзаж — а що там є, окрім Шевченка.

І виявилося, що це не напівпустеля, а пишний ландшафт, досить густонаселений, з десятками яскравих особистостей (їх в антології 47, якщо бути точним). Таку літературу хочеться любити й хвалитися нею. Можна позаздрити тим, хто знайомитиметься з історією нашого письменства за цією книгою, а не за традиційними академічними схемами.

Якби Назаренко банально склепав антологію з готових чужих текстів, претензії до Шевченківського комітету були б обґрунтовані. Але Назаренко про кожного з вищезгаданих 47 літераторів написав окремі прецікаві нариси, що займають чи не третину двотомника.

Отже, перед нами не просто чергова хрестоматія, а свіжа концепція розвитку вітчизняної літератури — дотепна, елегантна, жива, смілива. І доступна будь-кому, хто вміє читати. На жаль, здається, не всі, хто щось пише у Фейсбуці, вміють читати.