Випускні врочистості — це завжди радість і смуток. Юрій Фокшей зі своїми учнями Віталієм Дужиком (ліворуч) і Олександром Кондратюком.

Український гурт Kalush Orchestra переміг на Євробаченні-2022. Серед тріумфаторів континентального співочого конкурсу було троє випускників Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського: Тимофій Музичук, Ігор Діденчук і Віталій Дужик. Усі — учні одного педагога, Юрія Фокшея.

Сопілка замість мобілки

Наша зустріч з Юрієм Фокшеєм відбулася того дня, коли по всій Україні чотири рази оголошували повітряну тривогу. Заходив у Луцьку музичну школу № 1, де Юрій Євгенович працює старшим викладачем, під завивання сирени. Таким був «музичний» супровід нашої розмови з відомим педагогом і музикантом.

«Моє коріння гуцульське, — розпочинає розповідь Юрій Євгенович. — Народився в містечку Косів серед гуцулів і бачив, як 6 травня, на Юрія, вівчарі виходили на полонини. І кожен брав із собою якийсь інструмент. Для чого?

Йшли вони з дому десь на півроку — до зими, а мобільних телефонів тоді не було. Як дати знати дітям і жінці, що ти живий? Ось він брав сопілочку і грав свою мелодію. І жінка вже чула і казала: «Чуєш, Івасику, то грає наш тато». Отак і спілкувалися на відстані. Ще цікаво: коли тато грав на сопілці, то мама сиділа під хатою і відповідала йому на своєму інструменті — переважно гуцульській дримбі. І тато знав, що Богу дякувати, дома все добре».

Майбутньому вихователю талантів щастило на досвідчених вчителів. Після закінчення музичної школи в Стрию вступив у музучилище в Дрогобичі. Там його викладачем був гуцул з Космача Василь Петрованчук. Він навчив хлопця професійної гри на деяких гуцульських інструментах. У Рівненському інституті культури в Юрія також був хороший викладач — Богдан Яремко. Цей чоловік дуже багато написав робіт про сопілку та інші етнодухові інструменти. Він ще донедавна працював у Львівській консерваторії.

Тим часом доля Юрія Фокшея могла скластися інакше. Його тато працював на заводі «Металіст» у Стрию, де виготовляли бурове обладнання. Тоді на кожному заводі була художня самодіяльність. Євген Фокшей мав красивий і сильний голос, співав у хорі «Гомін». Він хотів, щоб син став або футболістом, або музикантом. Юрій навіть закінчив відділення футболу Стрийської ДЮСШ. Але музика таки здолала спорт. Тепер шляхом вчителя ідуть його учні, зокрема один із переможців Євробачення-2022 Віталій Дужик.

«Пригадую, як голова Ківерцівської райради (згодом очільник облради) Анатолій Грицюк в 2005-му відзначав свій піввіковий ювілей, — продовжує розповідь музикант. — Приїхав зі своїм колективом «Терлич» його привітати.

Бачу, його внук сидить і просто заглядає мені в рот. Я пальцями перебираю, одну сопілку кладу, іншу беру. Минає трохи часу, і вже цей хлопчик закінчив у Княгининку музичну школу і приходить до мене:

— Хочу вступати в училище (тоді ще не коледж, а училище було).

— Чому ти так вирішив?

— А я вас пам’ятаю, ще як у діда грали на 50 років. Мені сопілка припала до душі.

«Знаєте, сопілка не лише Віталія Дужика зачарувала. Буває, що нема дисципліни, а я прихожу в клас, витягаю інструмент — і діти сидять, як заворожені.

Завжди перевіряю їхній слух і ритм, а вже тоді беруся до роботи. А робота тяжка, повірте. Особливо із теперішніми дітьми, які не хочуть ні вчитися, ні грати, ні співати, нічого. Вони хочуть телефони, ще, можливо, дехто з хлопців — футбол. Усе, на тому кінець. У мене тут у музичній школі 15 дітей, це дуже багато. І в коледжі дев’ятеро студентів, в інституті — один. Цього року ще має хтось вступати. Вважаю, що це нормально».

Хочеш успіху — вибудуй систему

Педагогічну діяльність на Волині Юрій Фокшей розпочинав разом із дружиною в музичній школі в колишньому райцентрі Іваничі. Щойно демобілізованого воїна її директор Віталій Бобицький зустрів привітно. В школі були діти, які навчалися гри на сопілці, а Юрій чудово володів цим інструментом, мав відповідну освіту. Тож не дивно, що через кілька років народний артист України Анатолій Пашкевич запросив його як професійного сопілкаря в оркестр Волинського народного хору.

А невдовзі талановитий музикант і сам став керівником творчого колективу. Тодішній ректор Луцького педінституту Нестор Бурчак запропонував йому відновити ансамбль сопілкарів, організований колись знаним на Волині митцем Володимиром Горошком. Але з часом ансамбль занепав. Так було створено ансамбль сопілкарів «Чарівник» при Луцькому педінституті. Колектив багато концертував. У 1988-му в столичному Палаці «Україна» на фестивалі «Чарівник» став володарем Гран-прі. Це була перша велика перемога ансамблю. Ректор радів разом з музикантами і всіляко підтримував їх.

Згодом, у 1989 році, директор Луцького музучилища Андрій Теребух запросив його до себе, щоб відкрити клас сопілки.

«Ми зробили перший набір, і справа зрушилася, — пригадує ті події Юрій Фокшей. — Кожного року почали набирати по одному-два сопілкарі. Мені хотілося мати якесь підґрунтя. І коли директор Луцької музичної школи № 1 Наталія Глазиріна запросила до себе на роботу, охоче погодився. Тож я вже мав звідки набирати своїх студентів. З’явилися дуже хороші діти і з області. Так до мене прийшов Тимофій Музичук — той, який заспівував «Стефанію» на Євробаченні-2022. Він з Повурська — села на залізничній вітці Ковель — Сарни. Здібна, дуже старанна дитина. Кожного тижня, ще не вступивши в коледж, приїжджав на додаткові заняття. Добирався з Повурська до Ковеля, а вже з Ковеля до Луцька. Дорога далека, складна, але це його не зупиняло».

Зростав інтерес до сопілки і в інших музичних школах області, зокрема в Княгининівській. Її викладач Володимир Поздняк, який працював там, як і Юрій Фокшей, теж жив сопілкою, створив ансамбль, сам виготовляв інструменти. Часом вони між собою обговорювали, як краще організувати навчальний процес. Декілька студентів Юрія Фокшея у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського були саме з цієї сільської школи. Паралельно він відкрив при Луцькій середній школі № 25 студію сопілкового мистецтва. Просився на урок музики і починав грати на сопілці, окарині, фрилинці, дримбі.

«Діти були зачаровані, — згадує педагог першу зустріч з учнями цієї міської школи. — Я набрав, може, з 60 дітей. Жінка каже: «Що будеш з ними робити?» Чекай, — відповідаю, — якщо до нового року з десять залишиться, то буде добре. Так і сталося. Але залишилися кращі з кращих. За мої 35 років викладання по класу сопілки жодна дитина ні в музичній школі, ні в училищі не кинула занять. Дуже багатьом я дав дорогу в життя. Відкрив по нашій області клас сопілки в Торчині, в Любомлі, в тому самому Княгининку працює мій колишній студент, у Гіркій Полонці. Тобто по Волині вже пішли дипломовані, навчені мною фахівці. Раніше ж викладали то трубач, то баяніст».

Найбільшим своїм досягненням Юрій Євгенович вважає Всеукраїнський конкурс сопілкарів «Волинська гуковиця», що проводився раз на два роки в Луцьку.

«Це гордість нашого краю, — каже він. — Війна і епідемія ковіду не дали нам провести його вкотре. Однак після Перемоги ми «Волинську гуковицю» обов’язково відновимо».

До речі, учні Юрія Євгеновича, окрім сопілки, ще грають на таких етнодухових інструментах, як окарина (зозулька), гуцульська джоломіга, або як в Україні кажуть — дубельтівка, флояра (фрілка)...

Ці хлопці — Тимофій Музичук, Ігор Діденчук, Віталій Дужик, які стали переможцями Євробачення-2022, — показали всьому світу, що може наш український інструмент — сопілка. Нині вони багато гастролюють за кордоном.

Свого часу і я теж же багато їздив по світу, зокрема з ансамблем «Волинянка», також був солістом-вокалістом гурту «Терлич». Став лауреатом багатьох міжнародних і всеукраїнських конкурсів, маю навіть золоту грамоту від Тайваню. Господь по моєму життю дав багато добрих людей. Дуже приємно, що всі директори шкіл, з якими працював, Віталій Бобинський, Андрій Теребух, Василь Панасюк, Наталія Глазиріна, Ольга Чуріна (очолює музичну школу № 1 нині) підтримували мене».

Без мрії важко жити

Стіни класу, де вчаться сопілкарі, завішані грамотами. Місця не вистачає, частина їх лежить у шухлядах шафи.

«Вожу дітей на конкурси, проводимо свої. Має бути якась мета, — каже співрозмовник. — Якщо дитина готується на конкурс, значить, вона повинна більше уваги приділити заняттям. Одразу після Різдва організував концерт для батьків. Запросив студентів з коледжу і маленьких діток, щоб сиділи і бачили, до чого мають рости, яка в них має бути мета. Повний зал батьків був. Дуже гарне свято вийшло. Вважаю, що принаймні раз на півроку таке потрібно дітям влаштовувати... Мій товариш Юрій Войнаровський (у недалекому минулому директор Луцького міського палацу культури) привів до мене внука Устима. Тепер він грає перед глядачами на сопілці, а дід тішиться.

Щасливий, що сопілку нам вдалося підняти на європейський рівень. Коли приїхав на Волинь, на мене колеги дивилися звисока: «Ай, ну що то — сопілка?» А нині я поставив її на такий рівень, що сопілка конкурує з будь-яким інструментом. І мої студенти прославилися на весь світ, а не лише на Європу. Нещодавно гастролювали в США, на концерт прийшов Арнольд Шварценеггер і запросив їх до себе на ранчо. Вони нині в Ізраїлі. Потім знову в Європу поїдуть. Ігор Діденчук з цього колективу виступав на попередньому Євробаченні-2021 з гуртом Go-А і солісткою Катериною Павленко. А потім його запросили в Kalush Orchestra».

Дихати діафрагмою

Є в Юрія Фокшея ще один дивовижний хист. Він навчає людей правильно дихати. Багатьом допоміг позбавитися своїх недуг.

— Пішов до кардіолога, а він запитує: «На який поверх зайдете і не задихаєтеся?»

— Напевно, на двадцятий.

— Жартуєте?

— Ні, коли йду по поверхах, то дихаю діафрагмою. Коли задихаєшся — переключайся на діафрагму. І все, немає проблем. Але мало хто про це знає. Тож кажу кардіологу, що й дітей вчу дихати тільки діафрагмою. Подарував йому сопілку.

Було у вчителя музики кілька астматичних хлопчиків, яких він вилікував.

«Є багато цікавих вправ, які показую учням. У декого заторможена координація рухів пальців. Через гру на сопілці починаємо їх розробляти. Дехто гаркавить. Ведуть до логопеда. Краще приведіть дитину до мене — і через удар язичка вона казатиме «р».

Звертається до музиканта багато людей. Якось навіть священик одного із луцьких храмів просив допомоги: мовляв, під час служби йому не вистачає повітря. Зарадив...

Про свій інструмент Юрій Євгенович може розповідати довго.

«Чим сопілка добра? — запитує і сам відповідає: — Почнемо з того, що вона недорога. Саксофон коштує 45 тисяч гривень, а сопілочку можна змайструвати за півтори тисячі. Сопілки, які є в мене, робить майстер Ярослав Лошак з Долини. Працюю з ним років з 15. Ще молодий чоловік».

Окрім занять з учнями і студентів, яких навчає гри на сопілці, Юрій Фокшей ще керує в коледжі трьома ансамблями етнодухових інструментів і ще двома — в музичній школі. Можна лише уявити ці навантаження. Він відмінник освіти України, вчитель-методист, а ось почесних звань немає. Хоча, відповідно до своїх досягнень, міг би бути і заслуженим артистом України, і заслуженим працівником культури України, і заслуженим вчителем України. Сподіваємося, що держава з часом належно оцінить внесок Юрія Фокшея в розвиток національної культури.

Луцьк.

Фото з відкритих джерел.