Дім, де гетьмани живуть

Людмила БЕВЗ

9 квітня 2023 297

Київський Поділ — унікальний район, що зберігає в собі наше минуле.

Музей гетьманства.

Малюнок художника Олексія Кустовського.

Одна з найдавніших тут вулиць — Спаська, а на ній є старовинна кам’яниця, де розташований Музей гетьманства.

11 березня 1993 року — дата юридичного заснування цього музею. За 30 літ він виріс від «установи на папері» до музею з фондовою колекцією, експозицією, виставками, постійними відвідувачами, з партнерами і друзями. А розпочалося все з реставрації будинку доби гетьмана Івана Мазепи. Основне фінансування на це йшло з міського бюджету, але долучилася й українська діаспора на чолі з Мар’яном Коцем. Сам будинок має давню історію. Споруджений ще у XVIII столітті, не раз перебудовувався, змінював свій вигляд і власників. У документах він згадується з 1717 року як одноповерхова кам’яниця, що нею володів козацький рід шляхетського походження Сичевських. З 1787-го садиба кілька разів змінювала господарів: Усовичі, Хотяновські, Покровські — всі з купецьких родин Києва. 1811 року Іван Покровський замовив архітектору Андрієві Меленському проект перебудови кам’яниці, відтоді вона має вигляд, знайомий нам сьогодні. Протягом 1920—1980-х років тут були комунальні квартири, мешканці яких змінювали внутрішній простір будівлі, як самі хотіли.

Після років розрухи в «будинок Мазепи» прийшла Галина Ярова, маючи в руках розпорядження про створення музею і призначення її директором. У науковій концепції діяльності музею наголошувалося: «Висвітлення історії розвитку Української державності дасть змогу, використавши досвід і уроки попередників, зрозуміти сучасність, передбачити майбутнє нашої держави на шляху до незалежності. Минуле має вшанувати наших дідів і батьків і дати роздум для науки дітям і онукам». Сьогодні ця ідея, мабуть, ще актуальніша, ніж 30 років тому…

Звістка про Музей гетьманства розійшлася світом. Українці сприйняли відновлення життя в «будинку Мазепи» як місце формування національної свідомості й приносили сюди свої найцінніші «скарби». Першим музейним предметом стало навершя булави ХІІІ століття від учителя з Вінниччини Василя Василенка. З Нікополя Павло Богуш передав свою книжку «Запорізькі Січі», Фонд Івана Мазепи придбав для музею два стародруки ХVІІ століття. Так розгорнулася фондова робота музею. З-за кордону почали надходити листи та приїздити діаспоряни. Ці знайомства переростали в приязні стосунки з колективом, який отримував до фондів родинні матеріали з часів Української революції 1917—1921 років.

Через півроку діяльності, до Дня Незалежності України, музей організував першу виставку надходжень. Відтоді розпочалася активна виставкова робота. Оскільки лише в січні 1994-го музей залишили реставратори, а роботи з облаштування будівлі тривали, було вирішено зосередитися на змінних наукових виставках, що мали розкривати діяльність окремих гетьманів, експонувати нові надходження і тематично представляти приватні колекції.

З часом виставки, присвячені Мазепі, Хмельницькому, Орлику, Скоропадському, трансформувалися в постійно діючі експозиції.

За 30 років від нульової колекції фонди музею зросли до 10 тисяч одиниць збереження. Щоб люди могли познайомитися з музейною колекцією, проводяться фондові виставки, які представляють різні групи збереження та колекції. Серед таких виставок — «Буйноцвіт петриківського духу» (2022), «Різдвяна ікона» (2021); філателістична виставка, присвячена постаті Івана Мазепи, з фондової колекції Романа Смика (2021); «Україна в очах європейців ХVІІ століття» — гравюри з європейських історичних хронік та альбомів, подарованих музею Тіто Герре (2018), та інші.

Також було розгорнуто співпрацю із сучасними митцями, які презентували в музейних залах свої роботи на козацько-гетьманську тему. Кожна виставка супроводжувалася творчими зустрічами з авторами, де обговорювали побачене, ділилися ідеями, задумами. Митці сприймали за честь можливість передати свої роботи до музейної збірки. Так, у фондовій колекції опинилися твори Миколи Кристопчука, Олександра Данченка, Василя Завгороднього, Володимира Лупійчука, Валерія Франчука, Костянтина Чепіги, Бориса Негоди, Руслана Саєнка, Бориса Романова, Олександра Юрченка, Олексія Кустовського та інших.

З роками Музей гетьманства став науковим, дослідним, консультативним центром з питань історії козацтва, гетьманства, генеалогії української старшини та геральдики.

Перші наукові конференції були організовані паралельно з науковими виставками і мали великий резонанс. Уже за рік своєї діяльності музей провів у стінах Інституту історії України НАН Всеукраїнську конференцію, присвячену постаті Івана Мазепи, а в 1995-му в музеї відбулася конференція, присвячена Богдану Хмельницькому. Майже щороку історики, архівісти, музейники з різних куточків України збиралися у музеї, щоб по-новому поглянути на історію своєї держави, зокрема на козацько-гетьманську добу. Така взаємодія наукового світу допомагала налагоджувати зв’язки, шукати експонати для виставок, формувати фонди.

Зацікавленню діяльністю музею сприяло видання серії досліджень заступника директора з наукової роботи музею Володимира Кривошеї про персональний склад та генеалогію українського козацтва. Кожна його нова книжка була презентована в музеї. Вшановуючи його пам’ять, тут проводяться наукові конференції, спрямовані на розгляд досліджень з ранньомодерної історії України — «Козацькі читання пам’яті Володимира Кривошеї».

Певний час у музеї відбувалися засідання клубу «Гетьманська вітальня», президентом якого був доктор історичних наук Юрій Мицик. Гостями засідань клубу були відомі історики, археологи, краєзнавці, діячі мистецтва, студенти. Тут розглядалося багато неоднозначних історичних тем, розкривалися маловідомі факти з біографії українських гетьманів, відбувалися презентації книжок, перегляд та обговорення історичних кінокартин. Нині схоже завдання виконує музейний проект «Простір історичного діалогу», де науковці ведуть розмову з музейною аудиторією, обговорюючи теми історичних досліджень, що відгукуються в нашому сьогоденні.

Науковці музею розробили різні пізнавальні програми, квести, заняття, які враховують вікові особливості відвідувачів і рівень їхніх знань, що сприяє вивченню історії весело й захопливо. Музейні екскурсії ведуться і для груп, й індивідуально, крім оглядових екскурсій.

Музей гетьманства активно співпрацює з іншими музеями, архівами, бібліотеками, школами, університетами, державними науковими установами. Разом із нашими колегами ми виконуємо важливу місію — пошук і зберігання, популяризація та дослідження української культурної спадщини.

Художник Микола Кристопчук дарує музею свою картину «Ми, Богдан» (1995).