«Ми малі, зате нас чути»

— Це так. Література за своєю природою — в самому вирі інтеграційних подій.

Ми високо цінуємо творчі досягнення зарубіжних побратимів по перу. І робимо все, аби цей процес був обопільний. Нам приємно, що до творчості наших письменників сусіди також небайдужі. Вийшли чеською й словацькою мовами книжки Шевченківського лауреата Петра Мідянки, п’єси Дмитра Кешелі з успіхом ставлять у театрах Словаччини, побачили світ поетичні збірки в перекладах словацькою мовою Тетяни Ліхтей, Надії Панчук, польською — Василя Кузана... Дедалі частіше в періодиці сусідів з’являються прізвища закарпатських письменників. За сприяння Посольства Угорщини в Україні опубліковано угорською мовою книжку малої прози «По обидва боки Карпат» — твори митців західних областей України, які переклали закарпатські угорські літератори. А зініціювала це закарпатська письменницька організація. Слід також зазначити, що перекладено угорською твори Юрія Балеги, Андрія Дурунди, Сергія Федаки, Петра Ходанича, Володимира Фединишинця, Дмитра Кешелі...

— Як жартують закарпатці: «Ми малі, зате нас чути!», так воно десь і є. Ми — на перехресті культури й церкви східної і західної. Тим і цікаві. І для близьких, і для далеких сусідів. І це не відкриття, це істина. Її знали й попередні покоління. Тому творчі взаємовідносини налагоджено, попри кордонні перепони, давно. Вони мають міцну історичну основу. А Закарпаттю, яке межує з чотирма державами, сам Бог велів жити і спілкуватися з сусідами у всіх сферах життя. І чудовим прикладом тут слугує перекладацька діяльність лауреата премії імені Максима Рильського Юрія Шкробинця, Юрія Керекеша, Шевченківських лауреатів Івана Чендея та Петра Скунця, письменників Семена Панька, Дмитра Меденція, Андрія Патруса-Карпатського... До речі, саме з цієї когорти старших угорських закарпатських літераторів і Ласло Балла, який переклав угорською «Кобзар» Шевченка. Промовистим є і такий факт: роман Михайла Томчанія «Жменяки» переклала угорською його дружина Гізелла.

А естафету старших перейняло молоде покоління. Приміром, Тетяна Ліхтей, доцент кафедри словацької філології, не лише виховала цілу плеяду молодих перекладачів, а й уже понад десять років реалізовує проект «Між Карпатами і Татрами». 

Багато робить для популяризації за рубежем сучасної молодої літератури Закарпаття професор Михайло Рошко. Шандор Горват, закарпатський угорський письменник, успішно перекладає угорською своїх українських колег. Продовжує перекладацьку роботу, як і його батько Ласло Балла, Карой Балла.

— Іще у 80-ті роки в Ужгороді вийшла антологія словацької поезії «Відкритий дім», а в Кошицях — антологія малої прози Закарпаття «Сонце над Карпатами». Цю справу намагаємося продовжувати. Побачила світ «Моя азбука» у перекладах (уже посмертно) Петра Скунця, в якій широко представлено творчість словацької поетеси Людмили Под’яворінської та інших авторів. У книжці Тетяни Ліхтей «Слов’янська планида» найповніше досліджено взаємозв’язки українських і словацьких поетів ХІХ і ХХ століть. В антології малої прози і поезії «Під синіми Бескидами» широко подано українських поетів Словаччини від початку ХХ століття по теперішній час. Велику роботу здійснив із нашого боку Дмитро Федака, а зі словацького — українські літератори Іван Яцканин, Мілан Бобак, Ілля Галайда.

Приємно, що останнім часом активно висвітлює події на літературній ниві Закарпаття пряшівська україномовна газета «Нове життя», яку редагує Мирослав Ілюк.

Особливо яскравою подією початку нинішнього літа став потужний десант у складі 10 літераторів із Братислави з нагоди презентації в Ужгороді книжки Йозефа Банаша «Зона натхнення» (переклав українською Іван Яцканин). Це «драматична історія дружби й любові 1968—2008 років», а події відбуваються в тодішніх ЧССР, НДР, СРСР, Києві і на Закарпатті...

— Микола Ткачук (на жаль, уже покійний) переклав румунською твори низки українських поетів.

Протягом кількох років лауреатами спільної україно-румунської премії «Карпатська корона» стали і закарпатські, і київські письменники. Але на заваді тіснішим контактам стає візовий режим. Уся надія, що нарешті запрацює румунське консульство в нашому краї. Торік відомий український письменник із Румунії Микола Корсюк казав, що наші відносини могли б бути дуже широкими, адже в нас багато спільного в минувшині і сьогоденні. Маю зазначити, що значно сприяє нашим контактам представниця мінкультури Румунії Ярослава Колотило.

— Безумовно, прикладом може слугувати міжнародний фестиваль «Карпатська ватра», в якому беруть участь письменники Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської областей та українські літератори зі Словаччини, Угорщини, Польщі, Румунії, а також бажаними гостями є наші побратими з Луганської, Волинської, Кіровоградської областей та зі столиці. Це дає дуже багато.

І нас також запрошують до себе. Цього року я і прозаїк Мирослав Дочинець побували на культурно-мистецькому святі у Свиднику (Словаччина). Там ми взяли участь у спільному круглому столі щодо розширення зв’язків між двома прикордонними регіонами України і Словаччини. Приємно, що читачі Пряшева і Кошиць добре знають творчість наших письменників.

У Братиславі під час відзначення 20-річчя підписання договору про добросусідство між нашими країнами підтвердилася істина: найкращим матеріалом для розбудови відносин була і залишається книга. Я подарував цілу бібліотечку видань українською і словацькою мовами, які вийшли на Закарпатті. Особливий інтерес викликала серія «Між Карпатами і Татрами».

Тому Закарпатська письменницька організація підписала зі Спілкою українських письменників Словаччини угоду про творчу співдружність, яка охоплює і сферу видання книжок, і проведення літературно-мистецьких акцій. Такі ж угоди готуємо з письменниками Румунії та Польщі. Література не може замикатися в якихось кордонах. Її мають знати на всьому континенті і у світі.